45. Висновок експерта як джерело доказів. Підстави призначення експертизи. Особливості оцінки висновку експерта

Матеріальною підставою призначення експертизи є випадки, коли для вирішення певних питань у кримінальній справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК). Про­цесуальною підставою є індивідуальне рішення у формі постанови (ухвали) суб'єкта, у провадженні якого перебуває справа. Разом з тим закон установлює обов'язкові випадки призначення експертизи (ст. 76 КПК).

Порядок проведення експертизи визначений у главі 19 КПК, процесуальний статус експерта (його права, обов'язки, відповідаль­ність) — у статтях 75, 77 КПК. Експерт робить висновок від свого імені і несе особисту відповідальність. Окремі питання проведення судових експертиз у кримінальному судочинстві визначаються За­коном України від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу», по­становою Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р.

№ 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 р. «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення су­дових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних дослі­джень» (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30 грудня 2004 р. № 144/5).

Висновок експерта — це процесуальний документ, який містить вступну, дослідницьку частину та мотивовані висновки з питань, поставлених перед експертом особою, яка здійснює провадження в кримінальній справі, чи учасниками процесу. Вимоги до висновку експерта містяться в ст. 200 КПК. Зокрема, у ньому має бути зазна­чено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експер­тиза, хто був присутній при її проведенні, питання, що були постав­лені експертові, які матеріали експерт використав та які провів до­слідження, мотивовані відповіді на поставлені питання. Висновок підписується експертом. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йо­му не були поставлені питання, він вправі на них указати у своєму висновку.

Розрізняють такі види процесуальних експертиз: одноособова (проводиться одним експертом, який дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність); комісійна (проводиться кількома експертами, спеціалістами однієї галузі знань, які дають спільний висновок); комплексна (комісійна експертиза, яку прово­дять спеціалісти з різних галузей знань); первинна (експертиза, при проведенні якої об'єкт досліджується вперше); додаткова (може бути призначена, якщо первинна експертиза буде визнана неповною або не досить ясною); повторна (може бути призначена, коли висно­вок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його пра­вильності, і доручається іншому експертові або іншим експертам (ч. 6 ст. 75 КПК).

Перевірка висновку експерта проводиться за загальними прави­лами (див. пит. 40). У необхідних випадках для одержання роз'яснення та доповнення висновку експерт може бути допитаний.

При оцінці висновку експерта треба дотримуватися наступних правил: а) висновок експерта для суб'єктів, які ведуть провадження у справі, не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідній постанові, ухвалі, вироку (ч. 4 ст. 75 КПК); б) під час провадження в кримінальній справі повинні оцінюватися не тільки відповіді експерта на поставлені йому питання. Вступна і дослідниць­ка частини висновку експерта теж мають важливе доказове значення, оскільки їх аналіз дозволяє виявити обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (наприклад, доказом є виявлення в ході порівняльного дослідження двох записок, у яких співпадає почерк, та висновок, що вони написані однією і тією ж особою), зробити ви­сновок про кваліфікованість експерта, обґрунтованість та повноту його висновків; в) не може бути визнаний допустимим висновок, якщо порушена процедура призначення експертизи, вона проведена на ста­діях, на яких не є можливою (наприклад, на етапі порушення кримі­нальної справи), особою, яка підлягає відводу, тощо.