35. Форми відшкодування шкоди, завданої злочином, у кримінальному судочинстві

Чинний кримінально-процесуальний закон не містить визначення поняття «відшкодування шкоди, завданої злочином, у кримінальному судочинстві». Разом з тим аналіз теоретичних напрацювань з цього питання дає можливість стверджувати, що змістом відповідного ви­значення є діяльність суб'єктів кримінального процесу, спрямована на відновлення попереднього майнового стану осіб, які зазнали ма­теріальної (моральної) шкоди від злочину (суспільно небезпечного діяння).

Поняття відшкодування шкоди в кримінальному судочинстві має дві складові: а) процесуальна — певна діяльність суб'єктів кримі­нального судочинства, зокрема, органів та осіб, які здійснюють кри­мінальний процес, учасників процесу (п. 8 ст. 32 КПК); б) матеріаль­на — полягає у поновленні майнового стану особи, яка зазнала мате­ріальної (моральної) шкоди безпосередньо від злочину (суспільно небезпечного діяння).

У юридичній літературі немає єдиної думки щодо існуючих на сьогодні форм відшкодування шкоди в кримінальному судочинстві. Здебільшого до них належать:

1. Цивільний позов у кримінальному процесі (див. питання 34).

2. Кримінально-процесуальна реституція — відновлення майно­вого стану особи (фізичної або юридичної), яка зазнала матеріальної (моральної) шкоди від злочину (суспільно небезпечного діяння), шляхом повернення органами та особами, які здійснюють криміналь­не судочинство, майна (об'єктів злочинного посягання, грошей, інших цінностей, здобутих злочинним шляхом, тощо), що неправомірно вибуло з власності (користування) їх законних володільців унаслідок злочинного посягання. Тобто відшкодування шкоди відрізняється від кримінально-правової реституції компенсаційним характером.

Правове регулювання питання кримінально-правової реституції здійснюється нормами КПК (статті 79, 80, 81, 330), ЦК та локально­го нормативного акта — Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цін­ностей та іншого майна органами попереднього слідства, дізнання та суду, спрямованої для використання (застосування) спільним листом від 12 лютого 1990 р. № 34/15 Генеральної прокуратури СРСР, Верхов­ним судом СРСР, Міністерством внутрішніх справ СРСР, Комітетом державної безпеки СРСР. Передача законному власнику предметів (наприклад, об'єктів злочинного посягання) процесуально оформлю­ється постановою про передачу предметів злочинного посягання потерпілому, цивільному позивачеві, їх представникам, які при цьому дають відповідну розписку. У ряді випадків слідчий у тій же поста­нові зазначає про необхідність збереження до вироку суду предмета злочинного посягання, про що від потерпілого, цивільного позивача, їх представників відбирається відповідне зобов'язання про забезпе­чення збереженості предмета.

3. Покладення обов'язку усунути завдану шкоду. Відповідно до ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде ви­знано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосу­вання покарання. У цьому випадку суд, керуючись п. 4 ч. 2 ст. 105 КК, може застосувати до неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, такий примусовий захід ви­ховного характеру, як покладення на нього обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків. Зазначений захід суд може застосувати до неповнолітнього і у разі його звільнення від кримінальної відпо­відальності із застосуванням примусових заходів виховного характе­ру в порядку ст. 97 КК.

4. Добровільне відшкодування завданої злочином шкоди. Підста­ви застосування зазначеної форми компенсації можна знайти в КК. Так, в одних випадках добровільне відшкодування є обов'язковою умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності (статті 45, 46 КК), в інших — обставиною, що пом'якшує покарання (п. 2 ст. 66 КК). Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що добровільно відшкодувати шкоду можуть підозрюваний, обви­нувачений, підсудний, оскільки вони, будучи суб'єктами охоронних правовідносин, породжених злочином, від факту добровільного від­шкодування шкоди чекають певних правових наслідків, а також ци­вільний відповідач. Крім того, названим особам можуть надати допо­могу їх родичі, друзі, спонсори тощо. Рішення про відшкодування шкоди суб'єкт приймає за своєю доброю волею. Добровільне від­шкодування завданої злочином шкоди полягає у компенсації не тіль­ки майнових збитків, а й моральної шкоди. Усунення заподіяної шкоди може полягати також у відтворенні особою своїми силами чи за свій рахунок пошкодженої речі.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою» від 29 листопада 1985 р. закріпила правило: «Жертви злочинів мають право на найшвидшу компенсацію за заподіяну шкоду відповідно до національного законодавства» і з цією метою «слід сприяти створен­ню, укріпленню і розширенню національних фондів для надання компенсації жертвам злочинів». Кореспондуючи з положеннями міжнародно-правового акта, чинний ЦК містить норму, відповідно до якої матеріальна шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок зло­чину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК). Разом з тим зазначений механізм відшкодування шкоди сьогодні не знайшов своєї реалізації на практиці.

5. Шкода, заподіяна злочином, також може бути відшкодована в кримінальному судочинстві судом. Зокрема, при постановленні виро­ку суд повинен, крім інших, вирішити питання про те, чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому (п. 7 ч. 1 ст. 324 КПК).

Відомо, що розмір застави як запобіжного заходу, встановлений ст. 154' КПК, не може бути меншим від розміру цивільного позову, розміру майнової шкоди, завданої злочином, або розміру отримано­го внаслідок вчиненого злочину доходу, обґрунтованих достатніми доказами. Таке положення закону дає можливість звернути судом заставу, внесену підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, на ви­конання вироку в частині майнових стягнень.