48. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальному процесі

Предмет доказування — це сукупність фактичних обставин спра­ви, що мають правове значення для правильного вирішення справи по суті і підлягають встановленню в кримінальній справі за допо­могою доказів. Стаття 64 КПК містить перелік обставин, що підляга­ють доказуванню під час провадження досудового слідства, дізнання і розгляду кримінальної справи в суді. Розглянемо зміст цих обставин з урахуванням норм кримінального закону, які формують юридично значущі ознаки діяння і є орієнтиром для з'ясування предмету дока­зування по конкретній кримінальній справі:

1. Подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) визначає об'єкт та об'єктивну сторону складу злочину. При доказуванні цих обставин необхідно встановлювати подію, наслідки і причинний зв'язок між ними. Час, місце вчинення злочину не завжди обов'язково встановлювати точно, але в окремих випадках це необ­хідно, наприклад, при вчиненні злочину неповнолітнім, при розслі­дуванні зіткнення транспортних засобів на осевій лінії. Спосіб є комплексом вчинюваних злочинцем у певній послідовності дій, які призводять до злочинного результату, може служити підставою для висунення версій; аргументом для виправдування особи, наприклад, якщо вона не мала спеціальних знань, а тому не могла вчинити кон­кретний вид злочину; кваліфікуючою ознакою (наприклад, ч. 2 п. 5 ст. 115 КК — вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб); обставиною, що обтяжує покарання. Інші обставини вчинення злочину — соціальний статус потерпілого (наприклад, залежність від обвинуваченого), поведінка потерпілого під час вчинення злочину (наприклад, віктимна), питання співучасті, необхідної оборони, втра­та злочином ознаки суспільної небезпеки тощо.

2. Винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочи­ну — встановлення суб'єкта та суб'єктивної сторони складу злочину. Тобто при доказуванні цих обставин необхідно з'ясувати вік право­порушника, його осудність, спеціальний чи ні він суб'єкт. Вина — психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, перед­бачених КК, та їх наслідків, виражених у формі умислу чи необереж­ності. Мотив — спонука, якою керувалася особа, вчиняючи злочин. Може мати значення обов'язкової складової злочину (умисне вбив­ство), бути обставиною, що пом'якшує або обтяжує покарання (вна­слідок збігу тяжких обставин), або обставиною, що виключає сус­пільну небезпеку (необхідна оборона, затримання злочинця).

3. Обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання. Ступінь — кількісна категорія (одноособо­ве вчинення злочину або групою осіб); характер — якісна категорія (злочини проти життя особи або проти трудових прав громадян). Об­ставини, що характеризують особу обвинуваченого (рівень суспільних зв'язків, демографічні дані, умови життя, суспільне обличчя обви­нуваченого тощо), враховуються при обранні запобіжного заходу, виду та міри кримінальної відповідальності.

4. Характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпі­лого від злочинного діяння (ст. 64 КПК) — мова перш за все йде про з'ясування наслідків злочинного діяння (фізичної, майнової, мораль­ної шкоди). Зазначені обставини можуть бути кваліфікуючою ознакою (розмір шкоди у злочинах проти власності), обставиною, що обтяжує чи пом'якшує покарання (тяжкі наслідки, завдані злочином).

5. Причини і умови, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23 КПК) — необхідно з'ясувати причини виникнення в особи антигромадських поглядів, формування умислу, встановити фактори, що полегшили вчинення діяння.

Перелік вищеназваних обставин, які підлягають доказуванню при провадженні у кримінальній справі (предмет доказування), є загаль­ним, оскільки, по-перше, перераховані обставини підлягають дока­зуванню як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судо­вого розгляду; по-друге, названі обставини є основою не тільки обвинувального висновку, але й вироку, постанови (ухвали) про за­криття справи; по-третє, ці обставини підлягають доказуванню в кожній кримінальній справі.

У КПК обставини, що підлягають доказуванню, конкретизуються та доповнюються стосовно справ про злочини й суспільно небезпеч­ні діяння неповнолітніх (статті 433, 448 КПК); осіб, які захворіли після вчинення злочину на душевну хворобу або вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності (статті 417, 420 КПК).

Подія злочину і винність особи — ці елементи предмета доказу­вання складають головний факт. Всі інші обставини, що входять до предмета доказування, набувають юридичного значення, якщо питан­ня про винність особи вирішене позитивно.

Для того щоб установити обставини, зазначені в ст. 64 КПК, час­то необхідно доказувати складові, що прямо не вказані в цій статті, однак у своїй сукупності становлять основу для висновку про наяв­ність або відсутність події злочину, винності особи та інших обставин, зазначених у ст. 64 КПК. Такі обставини в процесуальній літературі називають доказовими фактами. Наприклад, доказування того, що особа в певний момент часу була в тому чи іншому місці, може свід­чити про її винність чи невинність (алібі).

У кримінальній справі підлягають з'ясуванню і обставини, за до­помогою яких установлюється об'єктивність відомостей джерела до­казів (наприклад, характер відносин між обвинуваченим і свідком).