30. Обвинувачений, його процесуальне положення у кримінальному процесі

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого. Обвинувачений, справа відносно якого призначена до судового роз­гляду, називається підсудним. Обвинувачений, щодо якого винесено обвинувальний вирок, називається засудженим або виправданим, якщо вирок виправдувальний (ст. 43 КПК).

Постанова про притягнення особи як обвинуваченого виноситься слідчим у стадії досудового розслідування. Притягнення особи як об­винуваченого може мати місце не інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом (статті 131-142, 144 КПК), що забезпечує за­хист прав і законних інтересів особи у кримінальному процесі.

Акт притягнення як обвинуваченого викликає лише процесуальні наслідки, а саме: 1) обвинувачений дізнається, в чому він обвинува­чується і набуває права, реалізовуючи які він захищає себе, свої за­конні інтереси; 2) на обвинуваченого покладаються певні обов'язки; 3) органи і особи, які ведуть процес, зобов'язані в ході усього про­вадження у справі роз'яснювати обвинуваченому його права і забез­печувати їх реалізацію; 4) органи і особи, які ведуть процес, мають право застосовувати щодо обвинуваченого у визначеному законом порядку заходи процесуального примусу.

Упродовж усього кримінального судочинства обвинувачений не­змінно виступає суб'єктом права на захист, але його процесуальне положення в різних стадіях процесу є неоднаковим. Найбільш широ­кі права він має у центральній стадії — судовому розгляді. Слід під­креслити, що закон не лише детально регламентує зміст прав обви­нуваченого, а й установлює механізм процесуальних засобів їх забез­печення (кожному праву обвинуваченого кореспондує обов'язок слідчого, суду; інститут оскарження тощо).

Обвинувачений має право: знати, у чому його обвинувачують; давати показання за пред'явленим йому обвинуваченням або відмо­витися давати показання та відповідати на запитання; мати захисни­ка та побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення осо­би, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; озна­йомлюватися після закінчення досудового слідства з усіма матеріа­лами справи; за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки; давати показання рідною мовою та ін. (статті 142,263 КПК). Обвинувачений має право заперечувати проти закриття справи за нереабілітуючих підстав (ст. 7^і КПК). У цьому разі провадження у справі продовжується у звичайному порядку.

Процесуальне положення обвинуваченого характеризується також наявністю певних обов'язків. Він зобов'язаний з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора суду; не ухилятися від слідства і суду; не перешкоджати розсліду­ванню справи і не порушувати порядок судового засідання; до­тримуватися вимог, які встановлені щодо нього при обранні запо­біжних заходів; видавати предмети і документи на вимогу слідчо­го під час обшуку і виїмки; не перешкоджати освідуванню; пред­ставляти зразки для порівняльного дослідження (наприклад, по­черку). У разі невиконання цих обов'язків до обвинуваченого можуть бути застосовані відповідні заходи процесуального при­мусу (статті 136, 149, 272, 436, КПК).