47. Сутність доказування, його завдання та суб'єкти

За своєю сутністю доказування в кримінальному процесі є різно­видом пізнання дійсності. Як і в будь-якій пізнавальній діяльності, тут застосовуються всі закони й категорії діалектичної і формальної логіки. Специфіка кримінально-процесуального доказування полягає в тому, що відомості про обставини вчиненого діяння є підставою прийняття юридично значущих рішень, які стосуються долі людини, а тому цей процес детально регламентовано законом.

Кримінально-процесуальне доказування — це діяльність суб'єктів кримінального процесу зі збирання (формування), перевірки й оцін­ки доказів та їх процесуальних джерел, а також формулювання ними на цій підставі певних тез (наприклад, про винність або невинність даної особи) і наведення аргументів для їх обґрунтування. Таким чином, можна виокремити два аспекти доказування — практичний (накопичення певного фактичного матеріалу) та логічний (аналіз зі­браного фактичного матеріалу та формулювання висновків).

Особливість доказування в кримінальному процесі полягає у не­розривному зв'язку пізнавальних та посвідчуючих аспектів, тобто це не тільки пізнання невідомих обставин на підставі відомих, але й процес посвідчення фактів, що встановлені, з метою, щоб рішення, яке було прийнято на підставі них, було зрозумілим усім і могло ви­користовуватися всіма.

Процес доказування поділяється на кілька етапів:

1. Збирання доказів — це діяльність суб'єктів доказування в ме­жах їх повноважень з виявлення, витребування, отримання і закріплен­ня у встановленому законом порядку доказів. Загальновизнаними є такі способи збирання доказів: а) провадження слідчих і судових дій; б) витребування предметів і документів: в) подання доказів з власної ініціативи учасниками процесу; г) проведення оперативно-розшукової діяльності, д) вимога проведення ревізії; є) виконання запиту (доручен­ня) про міжнародну правову допомогу на території іноземної держави, а також у порядку перейняття кримінального переслідування чи в ході діяльності міжнародної слідчої групи.

Способами закріплення (фіксації) доказів та їх джерел є: складання протоколів слідчих та судових дій, судових засідань, складання протоко­лів з відповідними додатками уповноваженими органами за результата­ми оперативно-розшукових заходів; б) винесення постанов особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, ухвал і постанов судом про приєднання до справи предметів і документів; в) застосування наукових та технічних засобів фіксації (фото- і кінозйомки, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків і відбитків слідів тощо).

2. Перевірка всіх зібраних у справі доказів та їх джерел. Основ­ними способами перевірки є: а) аналіз змісту кожного доказу окремо (з точки зору повноти, несуперечності, логічної послідовності ви­кладення відомостей); б) співставлення з іншими доказами та їх джерелами; в) провадження повторних або нових слідчих дій (наприк­лад, очна ставка, проведення повторної або додаткової експертизи тощо); г) провадження оперативно-розшукових заходів.

Перевіряючи докази, доцільно використовувати різні джерела відомостей (показання потерпілого, висновки експерта, речові до­кази), оскільки перекручення інформації в одному джерелі можливе, а в системі джерел така вірогідність значно зменшується.

2. Оцінка доказів — це розумова, логічна діяльність суб'єктів кримінального процесу, метою якої є визначення належності, допус­тимості, достовірності кожного доказу і достатності їх сукупності для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирі­шення справи. Оцінка доказів провадиться безперервно, протягом усього процесу доказування, у тому числі — під час збирання й пере­вірки доказів, і є підставою для висновку про доведеність (чи недо­веденість) обставин, які складають предмет доказування у справі.

Суб'єктами доказування в кримінальному процесі визнаються органи та особи, які приймають участь у формуванні масиву доказо­вого. Загальноприйнятим є поділ суб'єктів доказування на тих, які: а) у межах своєї компетенції зобов'язані реалізовувати процес дока­зування (орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя); б) мають право брати участь у процесі доказування (обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач тощо).