110. Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх

Нормативний матеріал, який доцільно застосувати при підготовці відповіді на окреслене питання: Конвенція про права дитини, 1989 р., Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»), 1985 р., статті 9, 432^49 КПК, статті 97-105 КК, Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», 1995 р, положення постанов Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування суда­ми України законодавства в справах про злочини неповнолітніх», від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про за­стосування примусових заходів виховного характеру», від 27 лютого 2004 р. № 2 «Про застосування судами законодавства про відповідаль­ність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність».

Щодо осіб, які на момент вчинення злочину не досягай вісімнад­цяти років, існують такі процедури:

1. якщо особа на момент вчинення суспільно небезпечного ді­яння не досягла 11 років, кримінальна справа не порушується, а по­рушена — підлягає закриттю (п. 5 ч. 1 ст. 6 КПК). У цьому випадку дитина потрапляє на облік у кримінальну міліцію в справах дітей, а служба в справах дітей, інші дитячі установи проводять із нею про­філактичну та виховну роботу;

2. у разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння з 11 років та до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відпові­дальність, провадження в кримінальній справі відбувається відповід­но до норм глави 36 КПК з урахуванням статей 7', V, 12 КПК;

3) якщо неповнолітній вчинив злочин, досягнувши віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, судочинство в кримінальних справах здійснюється за загальними правилами КПК з урахуванням норм глави 36 КПК.

Особливостями провадження в справах про злочини неповноліт­ніх у порівнянні із загальними правилами є:

1. Специфіка обставин, що підлягають встановленню (ст. 433 КПК), які являють собою деталізацію та доповнення положень, які визначають загальний (родовий) предмет доказування, закріплений у статтях 64, 23 КПК.

2. Органом дізнання, який здійснює попередню перевірку заяв та повідомлень про злочин, вчинений неповнолітнім, є кримінальна міліція у справах дітей.

3. У справах про злочини неповнолітніх досудове слідство є обов'язковим і за загальним правилом провадиться слідчими органів внутрішніх справ (статті 111, 112 КПК).

4. Можливість «подвійного представництва» інтересів неповно­літніх, тобто передбачена можливість одночасної участі у проваджен­ні в кримінальних справах захисника й законного представника. Перелік осіб, що можуть бути законними представниками, визначений у п. 10 ст. 32 КПК і є вичерпним.

5. Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слід­ства є обов'язковою у справах осіб, які підозрюються або обвинува­чуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, — з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення (ст. 45 КПК). Відмова від захисника не може бути прийнята. Близькі родичі обви­нуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників мо­жуть брати участь у справах цієї категорії лише одночасно із захис­ником — адвокатом з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства (ст. 44 КПК).

6. Затримання та взяття під варту неповнолітнього можуть засто­совуватися лише у виняткових випадках, коли це обумовлено тяжкіс­тю злочину, у вчиненні якого він обвинувачується, при наявності підстав і в порядку, що встановлені статтями 106, 148, 150, 155 КПК, коли масив даних про особу неповнолітнього та тяжкість вчиненого ним злочину свідчить, що ці заходи є єдиними в даних умовах, які здатні забезпечити виконання обвинуваченим, підсудним процесуаль­них обов'язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки. При цьому застосування іншого запобіжного заходу не може це гарантувати.

7. До неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК, може застосовуватися передача їх під на­гляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які ви­ховуються в дитячій установі, — передача їх під нагляд адміністрації цієї установи.

8. Інший, на відміну від дорослих, порядок виклику неповноліт­нього обвинуваченого (ст. 437 КПК).

9. Особливості пред'явлення обвинувачення і допиту неповно­літнього (ст. 438 КПК).

10. Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом із дорослим, у кожному випадку повинна бути з'ясована можливість виділення справи щодо неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК (ст. 439 КПК).

11. Ознайомлення з матеріалами закінченого досудового слідства проводиться за правилами, передбаченими статтями 218, 219, 220, 221, 222, 440 КПК, з обов'язковою участю захисника.

12. У стадії попереднього розгляду окрім обставин, передбаче­них ст. 6, ч. 1 ст. 7, статтями 7^і, 7², 8, 10, 11^і КПК, законодавець передбачає можливість закрити кримінальну справу щодо неповно­літнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості або не­обережний злочин середньої тяжкості, у разі, якщо його виправ­лення можливе без застосування покарання (ст. 248 КПК України). У цьому випадку неповнолітній звільняється від кримінальної від­повідальності і до нього застосовуються примусові заходи вихов­ного характеру.

13. Можливість закритого судового розгляду у кримінальних справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку (ч. 2 ст. 20 КПК).

14. У судове засідання викликаються батьки або інші законні представники неповнолітнього підсудного (ст. 441 КПК). Також мо­жуть бути викликані представники служб у справах дітей, міліції у справах дітей (ст. 442 КПК), представники підприємств, установ чи організацій, де навчався чи працював неповнолітній, а також громад­ських організацій за місцем роботи батьків, опікунів або піклуваль­ників (ст. 443 КПК).

15. Можливість видалення неповнолітнього із залу судового за­сідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплину­ти на неповнолітнього.

16. При постановленні вироку, крім питань, зазначених у ст. 324 КПК, суд зобов'язаний у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому громад­ського вихователя.

17. Законодавчо передбачена додаткова у порівнянні з дорослими можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відпові­дальності або покарання із застосуванням примусових заходів ви­ховного характеру (статті 97, 105 КК).