90. Процесуальний порядок постановлення вироку суду. Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку

Після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання (ст. 320 КПК).

Постановлення вироку в нарадчій кімнаті є гарантією того, що вирок буде постановлений у спокійній творчій обстановці, вільній від будь-якого зовнішнього впливу при вирішенні питань, передбачених ст. 324 КПК.

Нарада суддів відбувається під керівництвом головуючого, який забезпечує дотримання встановленого законом порядку обговорення питань, що вирішуються судом при постановленні вироку. Головую­чий повинен ставити ці питання на вирішення суддів у такій формі, щоб на них можна було дати тільки одну відповідь — позитивну чи негативну. Під час наради ніхто із суддів не має права утримуватися від вирішення кожного конкретного питання.

Головуючий не має ніяких переваг при вирішенні питань, пов'язаних із постановленням рішення суду. З метою забезпечення дотримання конституційної вимоги про незалежність суддів і підко­рення їх лише закону (ст. 129 Конституції України) для виключення можливості впливу головуючого на остаточне рішення суддів закон передбачає, що головуючий голосує останнім, а всі питання в нарад­чій кімнаті вирішуються простою більшістю голосів (ст. 325 КПК). Суддя, який залишився в меншості при постановленні рішення, має право викласти свою окрему думку (ст. 339 КПК).

Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку, по­винні бути розглянуті та вирішені у тій логічній послідовності, яка зазначена у ст. 324 КПК. Усі вказані питання можна згрупувати в декілька груп: 1) питання, які стосуються події злочину; 2) які стосу­ються покарання; 3) які стосуються цивільно-правових наслідків злочину; 4) інші питання.

До питань, що стосуються події злочину, слід віднести: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; чи винен підсудний у вчиненні цього злочину (пп. 1-3 ч. 1 ст. 324 КГІК).

До питань, які стосуються покарання, слід віднести: чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме; яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи пови­нен він її відбувати (пп. 4-6 ч. 1 ст. 324 КПК).

До питань, які стосуються цивільно-правових наслідків злочину, традиційно відносять: чи підлягає задоволенню пред'явлений цивіль­ний позов, на чию користь та в якому розмірі; чи підлягають відшко­дуванню збитки, заподіяні потерпілому; чи підлягають відшкодуван­ню кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; що зробити з речовими доказами, зокрема з гро­шима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом; на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі (пп. 7-10 ч. 1 ст. 324, статті 328, 330, 331 КПК).

Питання щодо вибору запобіжного заходу відносно підсудного до набрання вироком законної сили, про збереження майна засудженого, опіки неповнолітніх дітей засудженого, про можливе примусове лі­кування та застосування до підсудного заходів безпеки є самостійною, важливою групою питань, які вирішуються судом у нарадчій кімнаті (пп. 11-13 ч. 1 ст. 324, статті 342, 343, 346 КПК).

Якщо наявних доказів недостатньо для визнання підсудного вин­ним, суд повинен постановити виправдувальний вирок за недоведе­ністю участі підсудного у вчиненні злочину (ст. 327 КПК).