33. Державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

Під державним захистом учасників кримінального судочинства слід розуміти діяльність уповноважених на те державних органів і посадових осіб із застосування заходів безпеки відносно потерпілих, свідків, підозрюваних, обвинувачених, слідчих, прокурорів, суддів та інших учасників процесу від можливих злочинних чи протиправних посягань - правовою основою державного захисту учасників кримінального судочинства є законодавчі акти, які регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, їх охорони та соціального захисту у досудовому і судовому провадженні по кримінальних справах, а також на стадії виконання вироку. До таких слід віднести: Конституцію України, Закони України «Про забез­печення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про держав­ний захист працівників суду і правоохоронних органів», відповідні положення законів України «Про статус суддів», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про Службу без­пеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», КУпАП, КК, КПК та інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасницею яких є Україна..

Суб'єктів правовідносин у сфері державного захисту осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, можна поділити на дві групи: 1) суб'єкти, які мають право на державний захист та 2) суб'єкти, що забезпечують безпеку осіб, які підлягають захисту.

Суб'єктами права на державний захист є:

1. Учасники кримінального судочинства (які мають право на за­безпечення безпеки з підстав, визначених КПК України, перелік яких наведений у ст. 52^і КПК України): 1) особа, яка заявила до правоохо­ронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у вияв­ленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому; 2) потерпілий або його представнику кримінальній справі; 3) підо­зрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; 4) ци­вільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; 5) свідок; 6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; 7) члени сімей та близькі родичі вищевказаних осіб, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.

2. Працівники суду і правоохоронних органів. Забезпечення їх безпеки здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про дер­жавний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р.

3. Працівники, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, та їх близькі родичі, а також особи, що залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності (статті 12, 13 Закону Укра­їни «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Державними органами, що уповноважені забезпечувати безпеку осіб, які підлягають захисту, є: 1) державні органи, які приймають рішення про здійснення державного захисту: а) керівники органів внутрішніх справ; б) керівники органів Служби безпеки; в) керівники прокуратури; г) голова суду; ґ) керівники органів охорони державно­го кордону України; д) керівники розвідувальних органів України; е) керівники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; 2) державні органи, які здійснюють забез­печення заходів безпеки: а) органи Служби безпеки України; б) орга­ни Міністерства внутрішніх справ України; в) дізнавач, слідчий, прокурор та суддя, у провадженні яких перебувають справи; г) коман­дирами (начальниками) військових частин (з'єднань, закладів).

Умовою для прийняття спеціальних заходів безпеки є наявність приводів та підстав для їх застосування.

Приводом для забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства є: заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, а відносно неповнолітнього — письмо­ва заява його батьків (осіб, які заміняють батьків) або їх згода, ви­ражена в письмовій формі. Як приводи для застосування заходів безпеки можливі і такі випадки: а) звернення керівника відповідного державного органу; б) отримання оперативної чи іншої інформації про наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, або членам їхніх сімей та близьким родичам.

Підставою для вжиття заходів щодо забезпечення безпеки є фактич­ні дані, що свідчать про необхідність у застосуванні заходів безпеки, тобто достатні дані про те, що особі, яка бере участь у кримінальному судочинстві чи сприяє йому, дійсно погрожують вбивством, застосуван­ням насилля, знищенням або пошкодженням її майна чи вимаганням, іншими злочинними або небезпечними протиправними діями.

Перелік заходів безпеки, які можуть застосовуватися стосовно учасників кримінального судочинства, міститься:

у КПК України — нерозголошення відомостей про особу, щодо якої здійснюються заходи безпеки; звільнення судом у виняткових випадках потерпілого і свідка, щодо яких здійснюються заходи без­пеки, від обов'язку з'явитися в судове засідання за наявності письмо­вого підтвердження показань, даних ними раніше (статті 290, 292 КПК); допит свідка судом (суддею) за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи самого свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами при­міщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них. Якщо існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод (ст. 303 КПК); допит свідка судом у відсутності підсудного (якщо допитати його з використанням тех­нічних засобів неможливо) (ст. 303 КПК);

у ст. 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», зокрема: а) особиста охорона, охорона житла і майна; б) видача спеціальних засобів індивідуально­го захисту і повідомлення про небезпеку; в) встановлення телефону за місцем проживання; г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спо­стереження; ґ) заміна документів та зміна зовнішності; д) зміна місця роботи або навчання; е) переселення в інше місце проживання здій­снюється за клопотанням особи, взятої під державний захист, або за її згодою, у разі коли її безпека не може бути забезпечена іншими за­ходами; є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення; ж) забезпечення конфіден­ційності відомостей про особу; з) закритий судовий розгляд.

За наявності відповідних підстав і приводів заходи безпеки мо­жуть бути скасовані.