62. Підстави і процесуальний порядок об'єднання і виділення кримінальних справ

Стаття 26 КПК передбачає правила об'єднання і виділення кримі­нальних справ. Вони спрямовані нате, щоб забезпечити повне, всебіч­не й об'єктивне дослідження обставин, які підлягають доказуванню в справі, зокрема ступеня вини обвинуваченого, створити необхідні умови для вирішення завдань кримінального судочинства. Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду.

В одному провадженні можуть бути об'єднані справи:

• за обвинуваченням декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів;

• за обвинуваченням однієї особи у вчиненні декількох злочинів;

• у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також в інших випадках, коли має місце підслідність за зв'язком справ (ст. 26 КПК);

• зустрічні обвинувачення в справах про злочини, зазначені в ч. 1 ст. 27 КПК (приватного обвинувачення) (ч. З ст. 251 КПК).

Зазначені підстави для об'єднання кримінальних справ не зумов­люють їх розширювального тлумачення.

При об'єднанні кримінальних справ строк провадження по них визначається за тією справою, яка має найбільш тривалий строк досудового розслідування, що обчислюється з моменту порушення справи або встановлення особи. При цьому строк провадження по інших кримінальних справах поглинається найдовшим строком і до­датково не враховується.

Виділення справи в окреме провадження допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження і вирішення справи. На відміну від підстав для об'єднання криміналь­них справ, закон не передбачає підстав для зупинення, проте на прак­тиці застосовуються наступні:

• якщо в справі притягнуто двох чи кількох обвинувачених, а підстави до її зупинення стосуються не всіх цих осіб. У такому разі слідчий чи суд вправі виділити й зупинити справу щодо окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі (статті 206, 249, 280 КПК);

• якщо участь у вчиненні злочину разом з дорослим брав непо­внолітній (ст. 439 КПК);

• коли розслідування справи в повному обсязі у строки, зазна­чені в частині 1 чи 2 ст. 156 КПК, закінчити неможливо і за відсут­ності підстав для зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У цьому випадку прокурор, який здійснює нагляд за вико­нанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведе­ного обвинувачення, а справа в частині не розслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності виділяється в окреме провадження і закінчується в загальному порядку (ч. З ст. 156 КПК);

• коли при розслідуванні справи буде встановлено відсутність зв'язку як між окремими злочинами, так і між обвинуваченими в їх скоєнні особами;

• у випадках, коли великий обсяг кримінальної справи і велика кількість епізодів злочинної діяльності роблять важкодосяжним своє­часне закінчення досудового слідства, створюють загрозу реалізації прав учасників кримінального судочинства на доступ до правосуддя в розумний строк.

Виділення кримінальної справи проводиться на підставі мотиво­ваної постанови, у якій крім підстав виділення справи зазначається, які саме матеріали підлягають виділенню. Копія цієї постанови при­єднується до кримінальної справи, з якої виділені дані матеріали.

За загальним правилом строк досудового розслідування у виді­леній кримінальній справі обчислюється з моменту порушення тієї кримінальної справи, з якої вона виділена в окреме провадження, або з моменту встановлення особи по основній справі.