89. Вирок суду, його сутність і значення. Властивості вироку

Вирок — найважливіше процесуальне рішення суду першої і апе­ляційної інстанцій, результат усієї передуючої його винесенню про­цесуальної діяльності органів досудового розслідування і суду, акт правосуддя. Тільки такий, що відповідає всім вимогам закону, вирок суду здатний забезпечити досягнення завдань правосуддя, захист прав і законних інтересів усіх учасників процесу, від імені держави дати оцінку соціальної небезпеки злочинного діяння, сприяє формуванню правової свідомості в суспільстві, переконаності громадян у стабіль­ності і силі державної влади й авторитетності влади судової, підтрим­ці правопорядку в країні.

Вирок є процесуальним актом, у якому реалізується важлива про­цесуальна функція суду — вирішення кримінальної справи (право­суддя).

Особливість вироку суду, яка відрізняє його від інших актів за­стосування права, полягає в тому, що він постановляється іменем України, виноситься тільки судом у встановленому законом про­цесуальному порядку та містить вирішення основних найбільш важливих питань по кримінальній справі — про наявність або від­сутність злочину, винуватість або невинуватість підсудного та про призначення йому покарання, якщо винуватість встановлена судом. Таким чином, постановлення судом як обвинувального, так і ви­правдувального вироку є гарантією дотримання прав та законних інтересів підсудного, оскільки він виноситься на підставі тих до­казів, які були розглянуті в судовому засіданні, їх оцінки за внутріш­нім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керу­ючись законом (ст. 323 КПК).

Вирок суду є актом застосування норм права, він не створює нових норм, але являє собою процесуальне рішення, де застосовуються чинні норми права відповідно до конкретних обставин кримінальної справи.

У судовому рішенні — вироку констатуються кримінально-правові відносини, які виникають між особою та державою у зв'язку з фактом вчинення злочину. Судовий вирок має силу акта правосуддя, якщо він наділений певними властивостями, які містяться у законі. Теорія кримінального процесу, чинне кримінально-процесуальне законодав­ство дає підстави для виокремлення зовнішніх та внутрішніх влас­тивостей вироку, які у взаємодії між собою дають якісне вираження цього процесуального судового рішення.

До зовнішніх властивостей вироку належать: виключність; загальнообов'язковість; преюдиціальність.

До внутрішніх властивостей вироку правомірно віднести: закон­ність; обґрунтованість; вмотивованість та справедливість.

Виключність вироку — це якісне значення акта правосудця, яке констатує, що кримінальна справа не може бути порушена проти осо­би, відносно якої є вирок по тому ж обвинуваченню, який набрав законної сили (п. 9 ст. 6 КПК).

Загальнообов'язковість вироку передбачає, що вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, поса­дових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 403 КПК).

Преюдиціальність визначає сталість фактичних і правових висновків, які містяться в ньому і мають певне доказове значення при встановленні обставин в іншій справі. Тобто преюдиціальність передбачає обов'язок усіх судів, які розглядають справу, прийняти без перевірки факти, раніше встановлені вироком, що набрав законної сили, в іншій справі. Внутрішні властивості вироку:

законність — означає додержання вимог кримінально-проце­суального законодавства при розслідуванні, розгляді й вирішенні справи та постановленні акта правосудця, а також правильне засто­сування кримінального та інших матеріальних законів при вирішенні питань, які виникають у кримінальній справі (тобто відповідність висновків суду, що містяться у вироку, вимогам закону);

обґрунтованість — означає, що вирок ґрунтується на фактах, які мали місце в дійсності і підтверджені всебічно, повно і об'єктивно перевіреними в судовому засіданні доказами (тобто відповідність висновків суду, які містяться у вироку, доказам, дослідженим у судо­вому засіданні) (ст. 323 КПК). Обґрунтованість вироку забезпечуєть­ся адресованою суду вимогою закону мотивувати висновки, до яких він приходить у вироку (ст. 334 КПК), хоча в принципі можна допус­тити, що вирок, зовні недостатньо мотивований, по суті може вияви­тися обґрунтованим, перше, як правило, виключає друге;

вмотивованість — така властивість вироку, яка відображається у системі правових, фактичних та етичних мотивів, які застосовують­ся суддею для обґрунтування вироку;

справедливість — виражає моральну характеристику висновків суду, які в ньому містяться. Причому справедливими повинні бути не тільки висновки суду про винність особи і призначення покарання, а й інші судження та висновки, які містяться у вироку: про обставини справи; про достовірність і повноту дослідження доказів; про сус­пільну небезпечність діяння й особи, яка його вчинила; про форму вини і мотиви злочину.