54. Взяття під варту. Підстави, умови і порядок обрання, зміни та скасування

Сутність цього запобіжного заходу полягає в позбавленні волі на певний строк підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудже­ного і триманні їх у місцях попереднього ув'язнення. Порядок його застосування регулюється статтями 155-162,165,165^і, 165², 165³ КПК,

Законом України «Про попереднє ув'язнення», а також роз'яснений у постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у ви­гляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства».

Взяття під варту обирається при наявності загальних підстав, пе­редбачених ч. 2 ст. 148 КПК, з урахуванням обставин та умов, зазна­чених уст. 150, ч. 1 ст. 155 КПК.

Взяття під варту може бути застосовано в таких випадках:

1. у справах про злочини, за які законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковува­них мінімумів доходів громадян, — виключно у випадках, якщо пі­дозрюваний, обвинувачений, підсудний не виконав обов'язків, пов'язаних із раніше застосованим до нього запобіжним заходом, у тому числі обов'язків, передбачених статтею 149^і КПК, або не ви­конав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як за­стави та надання документа, що це підтверджує;

2. у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, — виключно у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, перебу­ваючи на волі, переховувався від органів дізнання, досудового слідства чи суду, перешкоджав установленню істини у справі, продовжив зло­чинну діяльність або не виконав обов'язків, пов'язаних із раніше застосованим до нього запобіжним заходом, у тому числі обов'язків, передбачених статтею 149' КПК;

3. у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Взяття під варту не може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, за винятком випадків, коли ця особа, перебуваючи на волі, переховувалася від органів дізнання, досудового слідства чи суду, перешкоджала встановленню істини у справі або продовжила зло­чинну діяльність.

Згідно із ст. 434 КПК даний запобіжний захід може бути засто­совано й щодо неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Важливе значення при обранні взяття під варту має оцінка обставин, наведених у ст. 150 КПК. При цьому, як зазначено в Рішенні Консти­туційного Суду України від 8 липня 2003 р. № 14-рп/2003, тяжкість вчиненого злочину є лише однією з обставин, які враховуються при обранні запобіжного заходу. Тому вона не може розглядатися як єдина підстава застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Взяття під варту застосовується лише за вмотивованою постано­вою судді чи ухвалою суду (ст. 165 КПК). Ініціатором розгляду пи­тання про взяття під варту підозрюваного, обвинуваченого виступає орган дізнання, слідчий, які за наявності відповідних підстав за зго­дою прокурора вносять подання до суду. Таке ж подання вправі вне­сти і прокурор.

Подання, погоджене з прокурором, має бути розглянуте суддею місцевого суду протягом 72 годин з моменту затримання підозрювано­го чи обвинуваченого. Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його до суду під вартою. Затримання в цьому випадку не може продов­жуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі, коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, — не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт. Рішення про застосування даного запобіжного заходу може прийняти виключно суддя місцевого суду; до компетенції суддів апеляційних судів та Верховного Суду України належить вирішення питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

КПК передбачає змагальну процедуру розгляду в суді питання про застосування даного запобіжного заходу. Згідно зі ст. 165² КПК представлені органами дізнання, слідчим, прокурором матеріали кримінальної справи досліджуються суддею з точки зору законнос­ті та обґрунтованості підозри або обвинувачення. У судовому засі­данні допитується підозрюваний, обвинувачений, а при необхіднос­ті відбирається пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховується думка прокурора, захисника, якщо він з'явився. Матеріали кримінальної справи надаються для вивчення судді безпосередньо особою, у провадженні якої перебуває справа, або прокурором. Представлені матеріали досліджуються з точки зору наявності тих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання цього запобіжного заходу. При цьому суддя не вправі до­сліджувати докази, давати їм оцінку, в інший спосіб перевіряти доведеність вини підозрюваного, обвинуваченого, розглядати й ви­рішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінальної справи по суті.

У ряді випадків, коли виникає необхідність додатково вивчити дані про особу підозрюваного, обвинуваченого чи з'ясувати інші об­ставини, які мають значення для обрання запобіжного заходу, суддя відповідно до ч. 8 ст. 165-2 КПК вправі продовжити строк затриман­ня до 10 діб, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого — до п'ятнадцяти діб.

Виконавши вказані дії, суддя виносить постанову, яка повинна відповідати вимогам ст. 165^і КПК: 1) про відмову в обранні запобіж­ного заходу, якщо для його обрання немає підстав; 2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. При відмові в обранні взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

Постанова судді негайно оголошується під розписку особі, щодо якої вона винесена. Одночасно обвинуваченому роз'яснюються по­рядок і строки її оскарження та вручається її копія.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрю­ваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді (ч. 7 ст. 165² КПК). Апеляція розглядається не пізніше як через три доби після над­ходження її до апеляційного суду. За результатами розгляду апеляції суд відповідно до статей 382 і 366 КПК України постановляє ухвалу про одне з таких рішень: залишення постанови без зміни, а апеляції — без задоволення; скасування постанови і повернення подання на новий судовий розгляд до суду першої інстанції; скасування поста­нови і відмову в обранні запобіжного заходу; скасування постанови і закриття провадження за поданням; зміну постанови. Скасувавши рішення суду першої інстанції про відмову у взятті під варту, апеля­ційний суд не може обрати цей запобіжний захід. За наявності підстав він у найкоротші строки надсилає матеріали провадження за поданням на новий судовий розгляд до відповідного місцевого суду. Однак апеляційний суд вправі змінити постанову суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та обрати інший (п. 18 постанови від 25 квітня 2003 р. № 4).

Відповідно до ст. 156 КПК тримання під вартою під час досудово­го розслідування не повинно тривати більше двох місяців. Цей строк обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо йому передувало за­тримання підозрюваного, — з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному екс­пертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. Строк тримання під вартою під час досудового слідства закінчу­ється в день надходження справи до суду. Якщо досудове слідство неможливо закінчити у двомісячний строк, а тримання під вартою не може бути змінено на інший, більш м'який запобіжний захід у зв'язку з наявністю суспільної потреби в обмеженні свободи обвинуваченого, строк тримання під вартою може бути продовжено: до чотирьох міся­ців — суддею місцевого суду; до дев'яти місяців — суддею апеляцій­ного суду; до вісімнадцяти місяців — суддею Вищого спеціалізовано­го суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Граничний строк тримання під вартою може бути продовжено лише з однієї причини — якщо обвинуваченому та його захисникові були пред'явлені для ознайомлення матеріали кримінальної справи не пізніше як за місяць до закінчення граничного строку, проте цього строку виявилося недостатньо. Дане питання за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, розглядається суддею апеляційного суду, який виносить постанову про продовження строку тримання під вартою до закінчення озна­йомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи або відмовляє у задоволенні подання.