19. Принцип національної мови судочинства у кримінальному процесі

Згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова, всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспіль­ного життя на всій території України забезпечується державою. Сут­ність принципу національної мови судочинства полягає в тому, що за загальним правилом судочинство в Україні провадиться українською мовою, однак, як виняток, у місцях проживання великих груп громадян інших національностей воно може здійснюватися мовою більшості населення даної місцевості (ч. 1 ст. 19 КПК, частини 1,2 ст. 10 Закону України «Про судоустрій і статус судців України», частини 1 та 2 ст. 18 Закону України «Про мови в Українській РСР»),

Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватись послугами перекладача (ч. 2 ст. 19 КПК, ч. З Закону України «Про мови в Укра­їнській РСР», п. Зе ст. 6 Європейської конвенції з прав людини).

Зміст принципу, як видно з ч. 2 ст. 19 КПК, включає поняття «во­лодіння мовою судочинства», яке означає вміння вільно говорити і розуміти зміст висловленого. «Володіння мовою судочинства» — по­няття оціночне. Ступінь володіння мовою визначає особа, яка веде провадження у справі. Для того щоб визначити, чи володіє учасник процесу мовою судочинства, необхідно перш за все з'ясувати його особисту думку. Якщо суб'єкт процесу робить заяву про те, що він не володіє мовою судочинства, то це означає, що незалежно від вну­трішнього переконання посадової особи з цього питання учаснику процесу має бути надане право користуватися послугами переклада­ча. Відмова підозрюваного (обвинуваченого) від послуг перекладача не є обов'язковою для слідчого.

Порушення права обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача — це істотне порушення кримінально-процесуального закону і є безумовною під­ставою для скасування вироку (постанови) суду (ст. 370 КПК), за цих умов справа не може бути призначена до судового розгляду і підлягає поверненню на додаткове розслідування.

Частина 3 ст. 19 КПК вимагає, щоб слідчі і судові документи від­повідно до встановленого порядку вручалися підсудному, засуджено­му і виправданому в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють.

Послуги перекладача є безоплатними.

20. Поняття суб'єктів кримінального процесу, їх класифікація

Суб'єктами кримінального судочинства є державні органи, по­садові особи, юридичні особи і громадяни, які наділені певними процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки, вступають між собою у процесуальні правовідносини у ході реалізації своїх прав та виконання обов'язків.

Роль, призначення і цілі участі їх у справі різні, що дозволяє суб'єктів процесу розподілити на групи.

1. Державні органи й посадові особи, які здійснюють провадження по справі (або основні суб'єкти): суд, судця, прокурор, слідчий, начальник слідчого відділу, особа, яка провадить дізнання, начальник органу дізнан­ня. Тільки вони застосовують норми права, заходи процесуального примусу щодо тих чи інших осіб, виносять рішення про порушення про­вадження у справі, його напряму і вирішення справи по суті. Кожен з них діє в межах своїх повноважень, вирішує в процесі свої спеціальні за­вдання і використовує для цього особливі процесуальні засоби.

2. Учасники процесу, які мають власний інтересу кримінальному процесі: підозрюваний, обвинувачений (підсудний, засуджений, ви­правданий), потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач. Учасників процесу поєднують такі ознаки: а) вони відстоюють у справі особистий інтерес; б) наділені широкими процесуальними правами (з покладанням відповідних обов'язків), що дозволяє актив­но брати участь у процесі і впливати на рух і результат справи; в) залучаються до участі у справі особливим актом державного орга­ну (посадової особи); г) відсутність права приймати від свого імені рішення по кримінальній справі.

3. Учасники прогресу, які захищають або представляють права і законні інтереси інших осіб: захисник, представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.

4. Представники громадських організацій і трудових колективів: представники громадськості, спеціально уповноважені для участі в судовому розгляді справи; представники служби у справах дітей та міліції у справах неповнолітніх; представники органів, що відають виконанням покарання.

5. Інші особи, що сприяють здійсненню правосуддя: свідок, за­ставодавець, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, секретар су­дового засідання й інші особи. їх діяльність має епізодичний характер, вони сприяють органам, які ведуть процес, у здійсненні завдань су­дочинства.