Глава 2 форми права

§ 1. Загальний огляд тенденції

Загальна тенденція трансформацій форм правотворення (джерела або ж форми вираження, закріплення норм рим­ського права) виглядала таким чином.

Загальну характеристику форм архаїчного римського пра­ва утруднює те, що про нього відомо дуже мало.

Від законів «періоду Рексів» до нас дійшли лише уривки, та й ті головним чином у викладі пізніших римських авторів. Тому історики довго з недовірою ставилися до цих традицій, вваясаючи їх невірогідними. Однак значне розширення дже­рельної бази дозволило переглянути це ставлення, бо нові археологічні відкриття, дані лінгвістики, епіграфіки, а також етнографічні дослідження інших ранніх класових суспільств дають нові підтвердження античної традиції. На цій підставі можна скласти певне уявлення про характер нормотворчості у той час.

У ранньому римському Уіраві тривалий час головною фор­мою правотворення був звичай. Причому не існувало поняття

«звичай» як якоїсь загальної, абстрактної категорії. Нато­мість були звичаї, характерні для тих або інших родів, а та­кож звичаї, що виникають у практиці діяльності колегій жер­ців, магістратів та ін. Останні з часом закріпилися у вигляді коментарів понтифіків, коментарів магістратів тощо.

Іншим видом джерел (норм) цивільного права в найдавні­ший період були закони та плебісцити. Поміж них, зокрема, важливе значення для формування законодавчого масиву ма­ли Закон 445 р. до н. е. трибуна Канулея про шлюби, закони 449 р. до н. е. Валерія і Горація про права римського грома­дянства, Закон 326 р. до н. е. трибуна Петелія про заборону перетворення римських громадян у боргових рабів, Закон 286 р. до н. е. Аквілія про майнову відповідальність за деякі види приватних деліктів та ін.

Поряд із законодавством республіканського періоду важ­ливим видом норм цивільного права стає діяльність юрис­тів, що полягає, головним чином, у тлумаченні й роз'ясненні законів. Спочатку це було монополією понтифіків, однак у IV ст. до н. е. її було порушено, чому сприяли дві обставини: публікація в 304 г. Апієм Клавдієм і Гнеєм Флавієм формул позовів і календаря дат, коли було можливим їхнє подання (Д. 1.2.2.7); дозвіл Тиберієм Корункарієм — першим головним понтифіком з плебеїв — всім бажаючим бути присутніми на його публічних консультаціях (до цього вони були таємни­ми), внаслідок чого юриспруденція стала доступною не тіль­ки втаємниченим. Вершиною творчості юриспруденції цього періоду є книга Секста Елія (II ст. до н. е.). її називали «ко­лискою права», тому що в ній було додано тлумачення до За­конів XII таблиць, а також приєднані «законні позови» — legis actiones (Д. 1.2.1.38).

Починаючи з пізньої республіки, відбуваються зміни у системі форм творення права (правових норм).

6*

На другий план відходять правові звичаї, закони народних зборів та плебісцити. Разом з тим зростає значення сенатус- консультів, а у період принципату з'являються конституції принцепсів, що займають місце законів. Ульпіан зазначав: «Те, що вирішив принцепс, має силу закону, бо народ... надав йому вищу владу і повноваження» (Д. 1.4.1) Отже, все, що імператор ухвалив шляхом письма та підпису чи припису за­собом едикту, є законом, оскільки проголошується від імені народу.

83

Важливим джерелом права стають едикти npeviopiß, що спочатку своїми позовами підкріплюють норми jus civile, по­тім заповнюють прогалини в ньому і, нарешті, включають по­ложення, які змінюють та доповнюють jus civile.

Крім того, істотно змінюється характер та значення ді­яльності юристів. У цей період вона здійснюється у різних формах: cavere — складання ділових паперів, формулярів угод тощо; agere — поради щодо подання позову і ведення його у суді; respondere — консультації, відповіді на запитан­ня, що надходять від приватних осіб.

При цьому формою правотворення стають висловлювання правознавців, які мають jus respondendi — право офіційних консультацій, що надається з часів Августа принцепсами ви­датним, відомим юристам, думка яких стає обов'язковою для суду.

Наприкінці принципату — на початку домінату форми правотворення набирають більш стабільного (застиглого) ха­рактеру. Активність у галузі правотворчості дедалі знижу­ється в силу дії низки об'єктивних та суб'єктивних причин.

Настає доба кодифікацій, створення узагальнених збірок нормативних актів. Серед них слід згадати Постійний пре­торський едикт, що був збіркою преторських прецедентів, Кодекси Грегорія, Гермогена.

Особливе місце належить Кодексу Теодосія, що був пер­шим офіційним кодифікованим актом римського права і яв­ляв собою збірку систематизованих та узгоджених імпера­торських конституцій.