§ 5. Консультації правознавців

За найдавніших часів юристами були жерці — служителі храмів (понтифіки). Вони становили замкнену касту, юридич­ні знання тримали в глибокій таємниці, консультації надава­ли за певну винагороду. Так тривало досить довго, доки Гней Флавій, син вільновідпущеника, не вкрав книгу, в якій місти­лися позови та інші відомості про закони, і не передав її на­роду. Пізніше вона дістала назву jus civile Флавія. На знак подяки народ обрав Флавія трибуном, сенатором і курульним едилом (Д. 1.2.7). Після обнародування Флавієм позовів юриспруденція поступово почала переходити до рук світ­ських юристів.

У період республіки, як і в інші часи, юристи належали до пануючого стану і були виразниками його світогляду, в ос­новному посідаючи високе службове становище. Свої кон­сультації та іншу юридичну допомогу вони здійснювали у ви­гляді порад, як належить діяти в тих чи інших спірних ситуа­ціях (respondere), надавали консультації з питань укладення договорів та інших правочинів, складання ділових документів тощо (cavere); керували процесуальними діями сторін при розгляді спорів (agere).

Юристи мали авторитет і популярність, оскільки в них бу­ли глибокі знання права, вони були майстрами юридичного аналізу конкретних правовідносин, хоч їхні консультації в цей період мали ще чисто практичний характер. Своїми тлу­маченнями законів вони надавали окремим нормам потрібно­го змісту, необхідного напряму і цим самим фактично ство­рювали нові норми. З огляду на авторитет юристів та їхніх консультацій такі тлумачення набули загальнообов'язкового характеру і вже в республіканський період стали окремою формою права. Консультаційна практика юристів, науково- практичні висновки їх безпосередньо впливали на розвиток права.

Однак найвищого розквіту римська юриспруденція досяг­ла за часів принципату, коли центр правотворчої діяльності було перенесено від преторів до правознавців. Претори як демократичний інститут республіканського Риму не вписува­лися в межі принципату, вони поступово втрачали авторитет, нормотворчу активність.

Оскільки юристи мали велику повагу, Август для надання стійкості своїй владі вирішив залучити їх на свій бік. Найви- датнішим юристам він надав право офіційних консультацій (jus publici respondendi).

Юристи, діставши таке право, давали консультації ніби від імені принцепса, спираючись на його авторитет, що надавало консультаціям офіційного характеру, а судді обґрунтовували свої рішення, приймаючи їх як обов'язкові. В такому союзі були зацікавлені обидві сторони — і принцепси, і юристи. Принцепси через авторитет юристів дістали опору своєї вла­ди та активних провідників політики.

За умов станових протиріч юристи засобами права зміцню­вали рабовласницький лад, вишукували нові рішення право­вих колізій повсякденного життя, правові засоби задоволен­ня потреб обігу, що швидко розвивався.

Юристи були зацікавлені в підтримці принцепсів. В пере­важній більшості вони поділяли їх політику через спільність їх станових інтересів і всіляко допомагали принцепсам. Крім того, держава надавала юристам широкий простір для право- творчої діяльності, у чому вони були зацікавлені як профе­сіонали. Внаслідок такого союзу правотворча діяльність от­римала новий могутній імпульс.

Практика надання окремим видатним юристам права офі­ційного тлумачення законів тривала до V ст. Однак із вста­новленням абсолютної монархії правотворча активність їх помітно занепала. В 426 р. було прийнято закон «Про циту­вання юристів», згідно з яким в основу судового рішення можна було покласти твори Папініана, Павла, Ульпіана, Гая, Модестіна і тих юристів, на кого вони посилались.