§ 6. Забезпечення зобов'язань

Кредитор завжди заінтересований у тому, щоб зобов'язан­ня було виконано реально та у встановлений строк. У разі його невиконання боржником кредитор має право повернути стягнення на його майно. Однак кредитор воліє бути впевне­ним як у реальному і своєчасному виконанні самого зобов'я­зання, так і в реальній можливості відшкодування збитків, за­подіяних невиконанням зобов'язання. Крім того, він хоче ма­ти правові засоби, які б примушували боржника до добро­вільного і своєчасного виконання зобов'язання настанням не­гативних для нього наслідків.

Римська юриспруденція створила досить струнку систему правових засобів забезпечення зобов'язань, основними з яких є: агга (завдаток), stipulatio poena (штраф, або ж неус­тойка), застава (pignus, hypotheca), порука (adpromissio, fi- dejussio).

Arra (завдаток) — грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона — боржник (найчастіше покупець) — дає дру­гій стороні — кредитору (продавцеві) в момент укладення до­говору. Спочатку завдаток відігравав роль доказу факту ук­ладення договору. Без нього договір не втрачав свого юри­дичного значення, проте завдаток підтверджував факт угоди. Штрафну функцію він набув уже за часів Юстиніана, який у 528 р. передбачив можливість примусу боржника до виконан­ня зобов'язання — агга роепаІІБ. При забезпеченні зобов'я­зання завдатком боржник втрачав його, якщо відмовлявся від виконання. Кредитор, який відмовився від договору, зобов'я­заний був повернути завдаток у подвійному розмірі. При нормальному виконанні договору завдаток зараховувався як частка платежу за зобов'язанням.

Згірціагіо роепа (штраф, або ж неустойка) — визначена в договорі грошова сума, яку боржник зобов'язаний був випла­тити кредитору в разі невиконання або неналежного виконан­ня зобов'язання. Угода про штраф укладалась у формі стипу- ляції і мала характер акцесорного (додаткового) договору. Тому, якщо основний договір за яких-небудь причин виявляв­ся недійсним, визнавалась недійсною і угода про штраф.

У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право ви­магати або виконання зобов'язання, або виплати штрафу (не­устойки). Витребування виконання зобов'язання і сплати штрафу допускалось лише як виняток (так звана кумулятив­на неустойка).

Застава (pignus, ЬуроЛеса) — право на чужу річ. Про неї йшлося у відповідному розділі речевого права.

Порука (асІрготіБвіо, АсІе^изБІо) — забезпечення виконан­ня зобов'язання шляхом залучення додаткового боржника. Про поруку йтиметься при висвітленні положень відповідних вербальних договорів.

§ 7. Припинення зобов'язання, крім виконання

Як зазначалося вище, нормальним чи навіть «ідеальним» способом припинення зобов'язань є його виконання. Проте в діловому житті не рідкісні випадки припинення зобов'язань з інших підстав: оновлення сторонами договору умов, на яких його укладено; залік взаємних вимог; смерть однієї із сторін в зобов'язаннях, які тісно пов'язані з особою кредитора або борж­ника; неможливість виконання зобов'язання з підстав, що не залеясать від волі сторін. Розглянемо ці випадки докладніше.

1. Новація (поуагіо) — це оновлення існуючого зобов'я­зання за допомогою договору, який скасовує дію раніше ук­ладеного договору і створює нове зобов'язання. Новація по­гашала раніше існуюче зобов'язання за умови, що: а) нова угода укладалась саме з цією метою — погасити попереднє зобов'язання; б) у новому зобов'язанні з'явився новий еле­мент порівняно з попереднім зобов'язанням. Цей новий еле­мент міг полягати у зміні підстав (наприклад, борг із позики перетворювався в борг купівлі-продажу), змісту (замість пе­редавання речі в найм вона вважалась переданою у позичку) тощо. Якщо ж змінювалися сторони в зобов'язанні, то це вже була уступка вимоги або переведення боргу.

2. Залік (compensatio) моясе мати місце, якщо між одними і тими самими суб'єктами існує кілька зобов'язань, які мають зустрічний характер. Для застосування заліку необхідно бу­ло додержуватися таких правил: а) вимоги зустрічні; б) дійс­ні; в) однорідні (гроші на гроші, зерно на зерно тощо); г) «стиглі», тобто за обома зобов'язаннями наставав строк платежу; д) безспірні.

3. Смерть однієї із сторін. За загальним правилом смерть сторони не припиняє зобов'язання, оскільки на спадкоємців переходять як права, так і борги небіжчика. Проте у випад­ках, де особистість боржника має особливе значення, смерть зобов'язаної особи припиняє зобов'язання. Борги, які випли­вали з деліктів, також не переходили в спадщину. Але, якщо внаслідок делікту спадкоємці збагатилися, збагачення підлягало вилученню, оскільки до складу спадщини воно не входило. Хоча за сам делікт спадкоємці відповідальності не несли (Д. 3.6.5).

4. Випадкова неможливість виконання ('impossibilium). Вона могла бути фізичною та юридичною. Фізична наставала тоді, коли предмет зобов'язання випадково гинув, а юридич­на — коли предмет зобов'язання вилучався з обігу. Наприк­лад, укладено договір про продаж раба, однак після його ук­ладення раба викупили на свободу. Наставала юридична не­можливість виконання, оскільки проданий раб став вільним, а вільна людина не може бути предметом обігу.