§ 3. Шлюб та його види

Римські юристи досить ідеалістично визначали шлюб. На­приклад, Модестін писав: «Шлюб є союз чоловіка і жінки, спільність всього життя, єднання божественного і люд­ського права» (Д. 23.2.1). Між; тим в усі часи рабовласницької держави дружина, жінка ніколи не мала рівного з чоловіком становища. Вона завжди залежала від батька, чоловіка, бра­та, опікуна тощо. Йдеться не про традиційну моральну чи фактичну залежність, а про правову нерівність.

Римському праву відомі два види шлюбу: законний рим­ський шлюб (matrimonium justum) і шлюб, що укладався між перегрінами та іншими вільними, які не мали права укладати римський законний шлюб. Римський законний шлюб, в свою чергу, історично поділявся на два види: шлюб з чоловічою владою (cum manu) і шлюб без чоловічої влади (sine manu).

Законний римський шлюб укладався відповідно до норм цивільного права, допускався тільки між римськими громадя­нами, що мали jus conubii. Шлюби між римськими громадя­нами і перегрінами (латинами, вільновідпущениками, колона­ми) заборонялися. Певні обмеження щодо вступу до шлюбу зберігалися навіть після того, як усіх вільних Римської імпе­рії було проголошено римськими громадянами. Наприклад, особи сенаторського звання не могли брати шлюб з вільно­відпущеницями, провінціальний магістрат не міг брати за дружину громадянку цієї провінції. Існували й деякі інші об­меження.

Перегріни брали шлюб між собою відповідно до норм jus gentium, латини, вільновідпущеники, колони — відповідно до свого правового статусу, однак шлюби правових наслідків рим­ського законного шлюбу не породжували. Дитина, народже­на в такому шлюбі, не набувала статусу римського громадя­нина.

Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли укласти законний римський шлюб (різне громадянство чи стан), діста­ли назву конкубінат. Йшлося про постійне співжиття чоло­віка і жінки з наміром утворити сім'ю, а не про короткочас­ний тимчасовий зв'язок, який переслідувався з часів Августа (зокрема, імператори видали низку законів, спрямованих на зміцнення моральних підвалин сім'ї, переслідування пере­любства, особливо з боку жінки).

Конкубінат практично не мав правових наслідків. Діти, на­роджені в конкубінаті, не набували імені й статусу свого батька, не мали права на аліменти, не могли стати спадкоєм­цями після його смерті, не одержували статусу шлюбних ді­тей, на них не поширювалась батьківська влада. Жінка в та­ких відносинах не поділяла громадського становища і соці­ального стану свого фактичного чоловіка та ін.

У ранній період розвитку римського права основним був шлюб з чоловічою владою — cum manu. За цим шлюбом жін­ка підпадала в повну залежність чоловіка чи pater familias, якщо чоловік сам перебував під владою батька. Вона займала становище дочки батьків свого чоловіка, абсолютно позбав- ляючись агнатських зв'язків зі своїми батьками, братами, сестрами та іншими близькими родичами. Влада чоловіка фактично була необмеженою. Проте вже Закони XII таблиць допускали можливість укладення шлюбу, за яким дружина не підпадала під повну владу чоловіка. Жінка мала право пере­шкодити встановленню влади чоловіка, ночуючи поза домом три доби наприкінці кожного шлюбного року, цим самим пе­рериваючи перебіг давності. Таким чином вона зберігала не­залежність.

Згодом влада чоловіка послабилася. Це пов'язано з роз­витком індивідуальної приватної власності. Дружина набуває певних прав на сімейне майно і водночас певну особисту не­залежність від чоловіка. Через це на зміну шлюбу cum manu приходить новий шлюб — без чоловічої влади (sine manu). Вже в класичний період він остаточно витісняє шлюб з чоло­вічою владою.

Ствердження шлюбу без чоловічої влади — поворот в істо­рії римського сімейного права. Дружина виходить з-під необ­меженої влади pater familias, а також свого чоловіка й фор­мально стає незалежною особою. Такий шлюб істотно відріз­нявся від шлюбу з владою чоловіка. Вони по-різному уклада­лися і припинялися. Однак утвердження нового шлюбу мало й певні негативні наслідки. Незалежність дружини, свобода розлучення, накопичення величезних багатств негативно вплинули на сімейно-моральні підвалини римського суспіль­ства. Август змушений був прийняти низку законодавчих ак­тів з метою зміцнення шлюбних відносин і припинення зло­вживань свободою розлучень. Він намагався стимулювати ук­ладання шлюбів і дітонародження. Вводяться обмеження майнового порядку. Наприклад, чоловіки віком від 25 до 60 і жінки від 20 до 50 років, що не брали шлюбу, не мали права бути спадкоємцями за заповітом, а ті, що перебували у шлю­бі, але не мали дітей, могли одержати тільки половину запо­віданого майна. При цьому бездітність розумілась по-різному для чоловіків і жінок. Чоловіки не вважалися бездітними за наявності хоча б однієї дитини. Жінки мусили мати не менше трьох, вільновідпущеники — не менше чотирьох. Втім, ці за­ходи не принесли очікуваного успіху.

Укладення шлюбу з чоловічою владою зводилось до вста­новлення manus (руки) над жінкою. За цим шлюбом влада могла бути встановлена одним з трьох способів: а) здійснен­ням певних релігійних обрядів; б) шляхом манципації; в) вна­слідок набувальної давності.

З виникненням і утвердясенням шлюбу без чоловічої влади ці форми втратили своє значення. Замість них все частіше за­стосовується проста угода осіб, що беруть шлюб, з насту­пним введенням дружини в дім чоловіка. Звісно, угода моло­дих про шлюб укладалася в присутності близьких родичів, в урочистій обстановці.

Умови укладення шлюбу були такі:

а) угода між тими, що укладали шлюб, та згода на шлюб pater familias, відмову в якій за законом Юлія (4 р. н. е.) можна було оскаржити магістрату. Згода батька сімейства на шлюб була непотрібна, якщо він перебуває у полоні або без­вісно відсутній (Д. 23.2.10);

б) досягнення шлюбного віку: 12 років — дівчатка, 14 — хлопчики (Д. 23.2.4);

в) наявність права брати римський шлюб (jus conubii) як необхідний елемент цивільної правоздатності, без якого не­можливо було вступити до шлюбу. Якщо особи не мали jus conubii (наприклад, наречений — особа сенаторського зван­ня, наречена — вільновідпущена), то шлюб укладений бути не міг, але допускався конкубінат. Слід звернути увагу на те, що конкубінат міг мати місце тільки за відсутності jus conubii. В іншому разі треба було укладати законний шлюб або залиша­тися у фактичних шлюбних відносинах (Д. 25.3.7). Від конку­бінату слід відрізняти контуберніум — шлюбні відносини між рабами;

г) відсутність нерозірваного шлюбу в нареченого чи наре­ченої на момент укладення нового шлюбу. Перепон для всту­пу до другого шлюбу після розірвання першого римське пра­во не містило. Однак вдова мусила дотриматися траурного року, тобто між смертю чоловіка і вступом до нового шлюбу мало пройти не менш як 10 місяців. Метою цього обмеження було, з одного боку, прояв певної поваги, пієтету до пам'яті покійного, а з іншого — усунення сумніву, що міг з'явитися, у визначенні батьківства дитини, що народжувалася за цей час. Проте цей звичай майже не мав правового значення. Якщо вдова в цей період все ж виходила заміж, її шлюб не визнавався недійсним, однак сама вдова піддавалась без­честю;

д) відсутність інших перешкод до укладення шлюбу, перед­бачених законом (спорідненості: по прямій лінії — будь-якого, по боковій — між дядьком та племінницею; свояцтва — по пря­мій лінії, а за християнських імператорів — і по боковій; від­носин опіки; іншої залежності, наприклад, жительки провін­ції від правителя провінції; не допускався також шлюб між тим з подружжя, хто був винен в адюльтері, та його співучас­ником).

Шлюб припинявся:

• смертю одного з подружжя;

• відпадінням якоїсь з умов його існування, в тому числі, як­що наставало capitis deminutio;

• за бажанням чоловіка або дружини або їхньою взаємною згодою на припинення шлюбу (Д. 24.2.1—6). Оскільки сво­бода розлучення породжувала певні негативні наслідки, то в імператорський період, особливо з утвердженням хрис­тиянської релігії, було встановлено істотні обмеження розлучення. Розлучення за взаємною домовленістю було заборонено. Згодом було вироблено певні підстави до роз­лучення: порушення подружньої вірності, посягання на життя одного з подружжя, нездатність до народження дітей, до шлюбного співжиття, вступ до монастиря одного з по­дружжя. При розлученні без поважної причини накладався штраф.