Глава 1 передумови формування римського права

§ 1. Нарис політичної історії Риму (зовнішня історія)

Загальновизнаною датою заснування Риму є 753 р. до н. е. Після цього впродовж двох з половиною століть Рим перебу­вав під владою етрусків, які істотно вплинули на римську культуру. З урахуванням цієї обставини перші три століття існування Риму часто оцінюють як «етруську прелюдію», а відлік власне римської цивілізації ведуть від встановлення республіки у 509 році до н. е.

Після встановлення республіки Рим упродовж кількох сто­літь залишався лише одним з багатьох міст-держав Італії і Середземномор'я, його покликання як світової держави в цей час ще не було очевидним. Однак на початку III ст. він заво­лодіває всім півостровом, захопивши у 272 р. до н. е. останнє з грецьких міст-колоній Великої Греції — Тарент.

Політичні горизонти Риму невпинно розширюються, він стає все агресивнішим і це неминуче призводить до конфлік­ту з наймогутнішою державою Середземномор'я того часу — Карфагеном. Пунічні війни, що тривали майже століття, йдуть з перемінним успіхом, однак врешті-решт завершують­ся розгромом Карфагена і створенням римської провінції Африка, що стає однією з житниць Риму.

Після цього, в результаті вдалих походів на схід Середзем­номор'я, Рим підкорює елліністичні держави — спадкоємниць

імперії Олександра Македонського, Малу Азію тощо, внаслі­док чого утворюються нові провінції: Нарбонська Галлія, Єгипет та ін.

На межі тисячоліть формується Римська імперія, яка вже є тепер не лише європейською державою, а й африкан­ською та азійською. Середземне море стає внутрішнім: на йо­го берегах розкинулися володіння Рима.

Діючи за принципом «поділяй і володарюй», сенат вста­новлює неоднаковий статус для різних територій Риму: особли­вий статус мають міста, що здалися на милість переможців, ко­лонії римських громадян у провінціях, міста-союзники, міста- муніципії, що зберегли первісну систему управління тощо.

Така диференціація, встановлення відчутних пільг для римських громадян призвели до парадоксальної ситуації: в І ст. до н. е. союзники оголосили Риму війну за право стати римськими громадянами. Громадянська війна закінчилася пе­ремогою Риму, однак вимоги союзників було задоволено. З цього часу вже говорять про «римську» Італію. Проте за межами Італії провінції, як і раніше, зазнають нечуваної екс­плуатації.

Характеризуючи в цілому зовнішню політику Риму, слід звернути увагу на парадокс, який полягає в тому, що демок­ратизація політики щодо народів та держав, які увійшли до складу Риму, пов'язана не з республікою, а з імперією, особ­ливо її раннім періодом — принципатом.

Хоч перше століття принципату ще минає в завойовниць­ких війнах, однак їхній розмах поступово зменшується — імперія досягла максимально розумних меж. Останнім імпе­ратором, за якого тривали завоювання, був Траян. Після йо­го смерті у 117 р. Адріан обмежується забезпеченням ціліс­ності й безпеки імперії. Для охорони кордонів зводиться сис­тема укріплень, характер яких свідчить про оборонну вій­ськову доктрину Риму. Кількість легіонів скорочується. Ар­мія все частіше формується з жителів провінцій, особливо це стосується прикордонних районів.

У 212 р. едиктом імператора Каракали всім вільним підда­ним держави надано римське громадянство. Це ще більше по­легшує торговий обіг, внаслідок того, що усувається дифе­ренціація правосуб'єктності жителів Риму залежно від їхніх взаємин з державою, що мала місце до цього.

У результаті провінції розвиваються більш чи менш гармо­нійно, спілкуючись і обмінюючись товарами одна з одною, і всі разом (або принаймні, у більшості) наслідуючи Рим в ор­ганізації міської інфраструктури, системи управління, сіль­ськогосподарського виробництва тощо. Площа імперії в добу її розквіту сягає 3,5 млн. кв. км, довжина кордонів — 10 тис. км, а населення — 70 млн. Формується не лише регіональна або місцева, а також єдина загальнодержавна економіка.

За часів розквіту імперія була подібною до федерації, в якій міста-держави та інші державні утворення об'єднані під егідою Риму, однак загалом є досить незалежними суб'єкта­ми. Кожен з них був цілком самостійним і міг користуватися благами «Pax Romana» (Римського Світу). На цьому підґрун­ті переможці-римляни зуміли об'єднати переможені народи, перетворивши їх з підкорених підданих на своїх громадян.

Однак, оскільки зміни у галузі врядування стосуються не лише зовнішньої, а й внутрішньої політики, про взаємоз­в'язок державного устрою і життя суспільства йтиметься у наступних підрозділах.