§ 2. Спадкування за законом

Спадкування за законом (ab intestato — спадкування всу­переч заповіту) мало місце в таких випадках: а) за відсутності заповіту; б) визнання його недійсним; в) смерті спадкоємців, зазначених в заповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини. В цих випадках спадкування наста­вало в порядку, встановленому законом; воно називалося ще спадкуванням «всупереч заповіту». Якщо заповідач висловив свою волю з відхиленням від вимог закону, то її не визнавали справжньою.

28*

Як було зазначено, спадкування за законом виникло рані­ше спадкування за заповітом, пройшовши складний і трива­лий шлях становлення. Кардинальну реформу спадкування за

43

5

законом здійснив Юстиніан новелами 118 і 127. Реформу під­готував увесь попередній хід розвитку римського спадкового права. Основні принципи спадкування за законом виробила преторська практика і практика центумвіральних судів, а піз­ніше законодавчо закріпив Юстиніан.

В основу спадкування за законом у «праві Юстиніана» бу­ло покладено когнатське (кровне) споріднення й індивідуаль­ну приватну власність. Усіх потенційних спадкоємців, тобто кровних родичів, Юстиніан розділив на п'ять класів, встано­вив черговість їх закликання до спадкування і допустив на­ступництво між спадкоємцями різних класів і ступенів. У разі відмови від спадщини закликаного спадкоємця спадщина ви­морочною не ставала, а до спадкування закликалися наступні за ступенем родичі.

Класи спадкоємців виглядали так.

І клас — низхідні родичі спадкодавця: діти, незалежно від статі й віку, онуки та ін. Оскільки за правилом про черговість спадкування ближчий ступень усуває від спадкування спад­коємців більш далекого ступеня, то за ясиття дітей спадко­давця їхні діти (онуки спадкодавця) до спадкування, як пра­вило, не закликалися. Однак, якщо на момент відкриття спадщини не було серед живих їх батька, котрий був би за­кликаний до спадкування, то спадкоємцями ставали його ді­ти. Наприклад, на момент відкриття спадщини виявилося два сини спадкодавця і двоє дітей сина, який помер раніше — онуки спадкодавця. До спадкування закликаються два сини і два онуки. При цьому онуки поділяють між собою ту частку спадщини, яку одержав би їхній батько, якби був живий. Приміром, якщо спадщина становить 6 тисяч сестерцій, то кожний із синів отримає по 2 тисячі, а 2 тисячі, які б мав одержати покійний син, поділяють між собою онуки — по 1 тисячі сестерцій.

Такий порядок спадкування онуків називався спадкуван­ням за правом представлення — вони ніби представляють свого померлого батька. За римським правом це був не єди­ний випадок спадкування за правом представлення. В такому самому порядку успадковували дідусі й бабусі спадкодавця, його племінники і племінниці. Ці особи закликалися до спад­кування за умови, що на момент відкриття спадщини не було в живих того батька чи матері спадкодавця або його сестри чи брата, які могли б самі одержати спадщину, якби вони бу­ли ясиві.

2. клас — висхідні родичі: батько й мати, дідусь і бабуся з боку батька, дідусь і бабуся з боку матері, інші висхідні ро­дичі, якщо вони були. До цього класу належали повнорідні брати й сестри спадкодавця та їхні діти. І в цьому випадку ді­дусі, бабусі, діти братів і сестер успадковують за правом представлення. Якщо до спадкування закликалися висхідні родичі, а також брати й сестри, спадщина поділялась порівну між усіма спадкоємцями, а якщо тільки висхідні — то на дві рівні частини з боку матері й батька. Наприклад, якщо до спадкування закликано батька спадкодавця, дідуся і бабусю з боку матері, то половину спадщини одержував батько спад­кодавця, а другу половину ділили між собою дідусь і бабуся з боку матері.

3. клас — неповнорідні брати і сестри та діти раніше по­мерлих неповнорідних братів й сестер. Останні закликалися до спадкування за правом представлення. Неповнорідними братами й сестрами вважалися ті, котрі мали або спільного батька й різних матерів (єдинокровні), або спільну матір, але різних батьків (єдиноутробні). Зрозуміло, спадкування для неповнокровних братів й сестер відкривалося після смерті тих із братів й сестер, з якими вони були в кровному зв'язку. Діти жінки, що мала шлюб з чоловіком, в якого були свої ді­ти, не були пов'язані кровним зв'язком між собою, вважали­ся зведеними братами й сестрами, а не повнорідними, і не могли успадковувати один після другого.

4. клас — решта бокових родичів без обмеження ступенів. При цьому родичі блиясчого ступеня усували родичів більш далекого ступеня. Наприклад, після смерті спадкодавця зали­шилися дядько померлого — боковий родич третього ступеня і двоюрідний брат — родич четвертого ступеня. До спадку­вання буде закликано лише дядька померлого, а його двою­рідний брат від спадкування усувається.

5. клас — той із подружжя, хто пережив спадкодавця (чо­ловік після смерті дружини або дружина після смерті чолові­ка). Той з подружжя, хто переясив покійного, закликається до спадкування за умови, що нікого із перелічених у перших чотирьох класах родичів на момент відкриття спадщини не виявилося чи ніхто з них спадщину не прийняв. Практично цю групу спадкоємців до спадкування закликали дуже рідко. Проте «бідна удовиця», тобто така, що не мала власного майна, яке б дозволяло їй жити відповідно до її суспільного стану, мала право на обов'язкову частку в розмірі чверті спадщини. Розмір обов'язкової частки міг змінюватися за­лежно від кількості спадкоємців за законом, але спадкода­вець не мав права зовсім позбавити обов'язкової частки свою дружину.

Отже, у «праві Юстиніана» суворо витримувався принцип (крім випадків спадкування за правом представлення): одно­часне закликання до спадкування спадкоємців різних класів і ступенів не допускалося. Першими до спадкування за зако­ном закликалися спадкоємці першого класу (черги). Ніхто із спадкоємців другого та наступних класів за наявності спад­коємців першого до спадкування не закликалися. Закликання до спадкування спадкоємців другого класу могло мати місце лише у разі, якщо: а) спадкоємців першого класу на момент відкриття спадщини не виявилося; б) спадкоємці першого класу відмовилися від прийняття спадщини. Якщо ж спадко­ємців другого класу не було чи вони відмовилися прийняти спадщину, до спадкування закликалися спадкоємці третього класу. В разі відсутності останніх чи їх відмови прийняти спадщину до спадкування закликалися спадкоємці четверто­го класу. Якщо ж не було спадкоємців четвертого класу або вони відмовилися прийняти спадщину, до спадкування закли­кався той з подружжя, хто пережив спадкодавця.