Глава 2 підвалини (підґрунтя) римського права

§ 1. Попередні зауваження

Поняття «джерела права», як зазначалося, є полісеман­тичним. У даному випадку, коли розглядається процес фор­мування римського права, нас цікавлять його джерела як ті чинники, обставини, що стали підґрунтям змісту та сутності цієї правової системи. (Молена назвати це також витоками права.)

Зазначимо, що давньоримські історики та правознавці по- різному пояснювали походження права, його характер, зміст та ін. Наприклад, відомий давньоримський історик Тит Лівій називав Закони XII таблиць fons omnis publici privatique juris — витоком всього публічного і приватного права. Вис­лів, звичайно, гарний. Але маємо зважати, що Закони XII таблиць самі є продуктом певного суспільного розвитку, а, отже, мають свої витоки і свою історію. Не можна погоди­тися і з міркуваннями видатного давньоримського юриста Папініана, який стверджував, що цивільне право походить від законів, плебісцитів, сенатус-консультів, декретів принцепсів, думок мудреців (Д. 1.1.7). Проте вони є лише формами утво­рення права, формами його вираження, тобто наслідком пра­ва, а не навпаки.

Отже, витоки права слід шукати поміж тих різноманітних чинників, що впливали на формування римського права на різних етапах його розвитку.

Серед таких обставин, звісно, чільне місце займають мате­ріальні умови життя суспільства, що неминуче впливають на суспільну свідомість, прагнення членів тієї чи іншої спільно­ти, прагнення суспільства і держави. Проте тут ми їх окремо розглядати не будемо з кількох причин. Перша і головна з них полягає в тому, що під римським правом, що є предметом нашого розгляду, мається на увазі не просто правова система рабовласницького Риму, а «ідеальне абстрактне право», як елемент античної цивілізації, де було закладено підвалини сучасних уявлень про «право» і «неправо», «справедливість» і «несправедливість» тощо. По-друге, розглядати соціально- економічні умови життя давньоримського суспільства тут не­має необхідності, бо про них йшлося при характеристиці історії Риму. Отже, надалі зосередимо увагу на «немате­ріальних» чинниках формування римського права — його світоглядній, філософській, морально-етичній основі.

Але при цьому, передусім, варто торкнутися однієї, ма­буть, з найбільших несправедливостей у галузі досліджень права Античності.

У більшості романістів давно й міцно вкоренилася думка про безперечне переважання римського права поміж усіх інших правових систем тієї доби, про унікальність явища формування римського права, що з часом стало підґрунтям практично всіх європейських систем права. При цьому не за­перечується факт запозичення правових рішень іноземного права, що призвело врешті-решт до створення за допомогою преторів jus gentium, яке стало з часом складовою римського права. Однак практично не досліджувався ступінь і характер впливу права стародавніх цивілізацій на римські правничі рі­шення, питома вага їхньої етичної та правової думки у фор­муванні філософії римського права (хоч, звичайно, сам факт такого впливу констатується).

Найчастіше наголошується на тому, що грецька філософія мала велике значення для формування римської філософії та юриспруденції, особливо через використання останніми при- родноправових концепцій Стародавньої Греції.

Як правило, критично сприймається зафіксоване у Дигестах Юстиніана (Д. 2.2.4.) свідчення римських джерел про похідний характер першої кодифікації у Римі — Законів XII таблиць: дехто з фахівців (И. О. Покровський) вважає, що тут йдеться лише про наслідування «моди на грецьке» та про підкріплен­ня власних законів авторитетом еллінського права. І хоч інші романісти (І. Пухан, М. Поленак-Акимовська) не сумніва­ються, що децемвіри направили комісію з трьох душ до Греції для вивчення законів Солона, більшість романістів все-таки не враховують «грецький слід», вважаючи, що децемвіри са­мотужки «розробили» Закони XII таблиць (Д. В. Дождєв).

На нашу думку, оцінюючи генезис римського права, варто згадати слушне зауваження відомого романіста С. А. Утченка про неправомірність як приниження самобутності римської культури, так і недооцінки процесу проникнення до остан­ньої елліністичних впливів. А ще важливіше звернути увагу на хибність визначення цих впливів як «чисто грецьких», ос­кільки саме при посередництві Греції до Риму проникає куль­тура Сходу.

Саме у такому зваженому підході міститься, на нашу дум­ку, відповідь на поставлене вище запитання щодо ступеня са­мобутності римського приватного права та його взаємозв'яз­ку з іншими правовими системами.

Зокрема, врахування особливостей розвитку локальних протоантичних цивілізацій та їхньої взаємодії з античними культурами дає підстави стверджувати, що разом з реципу­ванням деяких світоглядних, етичних надбань Сходу в добу Античності відбувається і рецепція (поки що фрагментарна) права, посередником у якій виступає Греція. Це аж ніяк не применшує значення досягнень юриспруденції Стародавньо­го Риму, однак дає можливість справедливо оцінити тенден­ції розвитку правових систем Європи.

У свою чергу, для того, щоб виявити характер та специфі­ку впливу давньогрецької цивілізації на римське право, слід з'ясувати, як її етичні вчення були прищеплені до традицій­ної римської моральності, віддзеркалювались у римській фі­лософії взагалі та у філософії права зокрема.