Глава 4 рецепція римського права в україні

§ 1. Загальні положення. Початок рецепції

Питання рецепції римського права в Україні тривалий час залишалися поза увагою романістів. Значною мірою це було зумовлено тим, що радянська правова доктрина ґрунтувалася на догматі про оригінальний, самобутній характер радянсько­го права. Певна річ, це знімало з порядку денного й дослі­дження впливу римського права на радянське право взагалі.

Через це практично в усіх підручниках і посібниках, напи­саних до початку 1990-х рр., питання впливу римського права на право України (як і на право інших колишніх союзних рес­публік СРСР) не розглядалося.

Однак в останнє десятиліття ситуація дещо змінилася, з'явилися нові видання. Це закономірно, адже Україна орієн­тується на інтеграцію у світову спільноту, створення грома­дянського суспільства, розбудову правової держави, а це, у свою чергу, передбачає необхідність неупередженого пере­гляду багатьох усталених поглядів, у тому числі на сутність та характер розвитку українського права.

Розглядаючи питання рецепції римського права в середньо­вічному українському праві, слід взяти до уваги специфіку цього процесу, що обумовлено особливостями цивілізаційної орієнтованості України, її геополітичним і культурним стано­вищем у системі «Схід—Захід».

Внаслідок як західного, так і східного впливу право Украї­ни формувалося як синтез місцевого звичаєвого права, реци- пованого римського та візантійського права. При цьому й рецепція римського права відбувалася у двох видах: безпосе­редньо та опосередковано (безпосередньо — завдяки като­лицькому впливу, оскільки Західна церква жила за римськи­ми законами, і опосередковано — через німецьке, польське, литовське право).

Власне, і через візантійське право мав місце опосередкова­ний вплив права римського, оскільки сама Візантія зазнала потужного впливу останнього (реципувала його). Це зумови­ло вплив римських правових ідей на формування українсько­го законодавства тієї доби, зокрема, на законопроекти, ство­рені в Україні у XVI—XIX ст.

Протягом XVI ст. було видано три Литовські статути: у 1529 р. •— «Старий», 1566 р. — «Волинський», 1588 р. — «Новий».

Статут 1529 р. за своїм змістом та структурою був близь­ким до Руської Правди. Однак проіснував він не дуже довго. Оскільки його норми мало відповідали політичним та еконо­мічним потребам феодального суспільства, що розвивалося, вже у 1544 р. було створено комісію для розробки нового Статуту.

Головну роль у складанні проекту Другого Статуту Вели­кого князівства Литовського відіграли Августин Ротундус та Петрус Роїзій — фахівці у галузі не лише права, а й істо­рії. Ґрунтуючись на західноєвропейських засадах світогляду, вони обстоювали доцільність використання римського права як зразка і як допоміжного матеріалу. Саме за їхньої актив­ної участі було значно оновлено норми попереднього ста­туту, запроваджено низку понять та категорій римського права.

У 1566 р. Другий Статут було прийнято на сеймі у Вільно і поширено його дію на Волинь, Поділля та колишнє Київське князівство. Своєю структурою та багатьма положеннями він схожий на Дигести та Кодекс Юстиніана. Він містив такі, зокрема, розділи: основні засади права та державне право, земська оборона, правове становище шляхти, суд та судова система, шлюб та сім'я, опіка, записи й продаж, спадкування, земельні спори, лісові промисли, кримінальні злочини.

Подібність стає ще помітнішою при ознайомленні з поло­женнями про вільне розпорядження маєтностями, сервітут­ними правами, нормами про купівлю-продаж, позику, заста­ву та ін.

Помітно вплив римського права і на Статут 1588 р., де до­сить ретельно врегульовано приватну власність на землю, яка могла налеясати як поміщикам, так і селянам. Значну увагу приділено також договірному праву.

На відміну від давньоруського права, що широко допус­кало застосування усної форми договору, Третій Статут встановлював, як загальне правило, вимогу письмового оформлення угод. Крім того, для деяких випадків передбача­лась реєстрація угоди в суді, укладення її у присутності свід­ків та ін.

Загалом можна зробити висновок, що Статути Велико­го князівства Литовського були результатом використання та творчої переробки поточного литовського законодавства та судової практики, положень римського, німецького, польського права, а також звичаєвого права Литви, Польщі, України.

Якщо зважити на те, що німецьке та польське право того часу формувалось під помітним впливом римського права, то можна дійти загального висновку про рецепцію римського права в Україні у XVI ст. Особливостями її було те, що від­бувалось начебто «подвійне накладання» римсько-правових ідей — через давньоруське право, що зазнало часткового впливу візантійського (опосередковано — римського) права, та через німецьке та польське право, де римське право було рециповане за західноєвропейським типом.