§ 3. Рецепція римського права в срср

Щодо питань рецепції римського права в СРСР слід мати на увазі, що з самого початку свого існування радянська вла­да почала енергійно руйнувати існуючу систему майнових відносин, активно застосовуючи, крім усього, і правові засо­би. Останні слугували не стільки для урегулювання нових відносин, скільки для знищення центральних інститутів при­ватного права (у цьому нема нічого дивного, якщо пригадати, що сутність комунізму в першу чергу вбачали в тому, що це лад, позбавлений приватної власності).

В Україні процес ліквідації існуючої системи права дещо затримався. Насамперед це пов'язано зі спробою розбудови держави під час існування УНР, Гетьманщини, Директорії. Однак після перемоги радянської влади тут теле почалося руйнування існуючої системи майнових відносин.

Проте товарні відносини продовл<ували існувати. Більш того, після вимушеного переходу до НЕПу вони ускладнилися, внаслідок чого виникла необхідність конструктивного їх уре­гулювання в Росії та інших радянських республіках. Все оче­виднішою ставала необхідність створення Цивільного кодексу.

Підготовка проекту Цивільного кодексу УРСР відбувалась в умовах і на засадах, що були загальними для більшості ко­лишніх радянських республік. Тому цілком природно, що вказівки та зауваження В. І. Леніна щодо Цивільного кодексу РРФСР слугували орієнтиром і для тих, хто готував проект ЦІС УРСР.

Принципово важливим положенням було те, що «в ру­ках» Радянської держави мало бути зосереджено всі засоби виробництва та основні знаряддя, встановлено жорсткий державний контроль над торгівельним обігом тощо і, як під­сумок, — відмова від основних засад приватного права. По­казовими в цьому плані є зауваження Леніна на адресу На­родного комісаріату юстиції РРФСР. Зокрема, він зазначав, що «ми не визнаємо нічого приватного, для нас все у сфері господарства є публічно-правовим, а не приватним... Звід­си — поширити застосування державного втручання у при­ватноправові відносини; розширити право держави скасову­вати «приватні» договори; застосовувати на практиці не lex Romana до цивільних правовідносин, а нашу революційну правосвідомість». Цим фактично й визначалось ставлення до можливої рецепції римського права: приватне право не визнавалось взагалі, його засади ревізувались (відмова від визнання необмеженого права власника панувати над реча­ми, від свободи договорів та ін.), а сам «Звід римського пра­ва» був прямо протиставлений «революційній правосвідо­мості».

Отже, фактично було накладено табу на пряме реципуван­ня норм римського права, а відтак •— на обрання моделі (за­хідної) приватного права. Однак лишалась можливість рецеп­ції опосередкованої — через використання цивільних кодек­сів європейських країн як зразків законодавчих рішень, що і було зроблено комісією з розробки проекту ЦК РРФСР.

Цей кодекс слугував зразком для цивільних кодексів усіх союзних республік, у тому числі й для Цивільного кодексу УРСР, котрий був прийнятий із запізненням приблизно на мі­сяць — затверджено 16 грудня 1922 р., набрав чинності 1 лю­того 1923 р.

Цивільний кодекс УРСР 1922 р. був подібний до ЦК РРФСР не лише за ідеологічною та методологічною основою. Оскільки взаєморозуміння було повним, ідеологічні та мето­дологічні засади розробки проектів — однаковими, кодекси РРФСР та УРСР були подібними за структурою і змістом. Вони складалися з однакових розділів: загальна частина, ре- чеве право, зобов'язальне право, спадкове право. Кількість статей теж практично збігалася: 435 статей Цивільного ко­дексу УРСР проти 436 — ЦК РРФСР. Не було також різниці й у побудові розділів та назвах глав.

Серед найголовніших засадних норм Кодексу слід згадати статтю 1, згідно з якою цивільні права мали охоронятись за­коном, за винятком тих випадків, коли вони здійснюються всупереч їхньому соціально-гоподарському призначенню. Цим зумовлювалась, в кінцевому підсумку, сутність радян­ського цивільного законодавства, яке в будь-якому випадку допускало в будь-який момент втручання держави у відноси­ни приватних осіб.

Вивчаючи це питання, можна натрапити на згадку про спроби деяких юристів-білоемігрантів обґрунтувати буржу­азне переродження радянського права. Тут варто мати на увазі, що такі намагання є дивними лише на перший погляд. Річ у тім, що емігрантську юриспруденцію вводила в оману помітна подібність багатьох інститутів радянських цивільних кодексів та німецького Цивільного Кодексу, зокрема, за структурою, деякими засадами (в тому числі визнання за державою права втручання у приватноправові відносини, правовими рішеннями в межах окремих інститутів). Однак ця подібність була зовнішньою і дуже скоро тлумачення цивіліс­тів та практика застосування радянських цивільних кодексів засвідчили, що ні про яке «відродження буржуазного права» тут не йдеться.

Підсумовуючи сказане про перший Цивільний кодекс УРСР, слід зазначити, що, регулюючи відносини у суспіль­стві, яке заперечувало існування приватного права у принци­пі, він разом з тим у багатьох своїх нормах відображав вплив буржуазного приватного законодавства, головним чином, ні­мецького Цивільного Кодексу. Тобто, у даному випадку мала місце латентна, похідна рецепція римського права. Разом з тим, вирішення деяких питань (наприклад у сфері спадкового права) було за духом ближче до ідей римських законодавців, ніж німецьке право. Цікаве в цьому плані висловлювання то­дішнього Голови Верховного Суду РРФСР П. І. Стучки, який писав: «За суттю наш Цивільний кодекс не що інше, як ті форми буржуазного цивільного права, які повторюють зага­лом формули римського права, створені близько двох тися­чоліть тому».

Однак слід брати до уваги, що при цьому радянська дер­жава залишала собі можливість у будь-який момент відкори- гувати регулювання будь-яких відносин, навіть не вдаючись до змін законодавства. Для цього існував такий ефективний «інструмент», як статті 1, 4, ЗО Цивільного кодексу, а також п. 5 Постанови ЦВК УРСР від 16 грудня 1922 р. «Про введен­ня у дію Цивільного кодексу УРСР», що передбачав поширю­вальне тлумачення Цивільного кодексу «у випадках, коли цього вимагає охорона інтересів робітничо-селянської дер­жави і трудящих мас». Це відкривало значні перспективи для суб'єктивного правосуддя, що формувалось у той час і якому судилося непогане майбутнє у наступні роки.