§ 4. Спеціальні засоби преторського захисту

Крім позовного захисту порушених прав, було введено найрізноманітніші форми непозовного захисту від правопо­рушень. Вони ґрунтувалися на положеннях магістратів і були виразом адміністративної влади. За своєю природою це були адміністративні форми захисту суб'єктивних цивільних прав. Серед них розрізняли інтердикти, стипуляції, введення у во­лодіння і поновлення в первісний стан.

1. Інтердикти (розпорядження претора, якими він забо­роняв здійснювати які-небудь протиправні дії) спочатку ад­ресувалися конкретним особам, а потім проголошувались як загальнообов'язкове правило. Вони широко застосовувались як правовий засіб проти самоправності — претор віддавав розпорядження іншій стороні: не чинити насильства (vim fieri veto). Самоправність в давні часи найчастіше виявлялась у відносинах володіння. Внаслідок цього і виникли посесійні інтердикти, створені для захисту фактичного володіння реча­ми. Вони поділялись на інтердикти, що захищали наявне во­лодіння від посягань третіх осіб, інтердикти про повернення втраченого володіння тощо.

2. Стипуляція — обіцянка заплатити певну суму або зро­бити що-небудь: проголошувалась в урочистій обстановці у відповідь на конкретно поставлене питання. Найчастіше такі публічні обіцянки були формою забезпечення виконання вже існуючих зобов'язань чи попередження можливих негативних наслідків. Наприклад, будинку сусіди загрожує обвал, що може заподіяти шкоду заявнику. Останній звертається до претора з проханням взяти в сусіди обіцянки відшкодувати шкоду, якщо вона настане.

3. Введення у володіння здійснюється за розпорядженням претора або для забезпечення схоронності певного майна, або для виконання певних дій. Введення могло здійснюватися над цілим майном, на певну річ, наприклад, введення у воло­діння спадковим майном з метою забезпечення виконання за­повідальних відказів.Поновлення первісного стану (реституція). У деяких ви­падках правові наслідки, що виявилися вже після здійсненого юридичного факту, невигідні або навіть шкідливі для однієї із сторін правочину. Наприклад, неповнолітній, не маючи до­статнього досвіду, уклав невигідний для себе договір купівлі- продажу будинку, що призвело до переплати в ціні (будинок був недобудований, мав інші неприховані чи приховані недо­ліки). В такому разі необхідно виправити несправедливе ста­новище. Претори створили для цього restitutio in integrum — повернення у первісний стан. Сторона, для якої настали не­гативні наслідки укладеного договору, звертається до прето­ра з проханням визнати факт укладення договору, що спри­чинив негативні наслідки, недійсним. На підставі своєї влади претор визнає недійсність юридичного факту (укладення до­говору) і поновлює сторони в стані, в якому вони знаходили­ся до укладення договору (повертає покупцю виплачену ціну, а продавцю — продану річ). Це і є поновленням первісного стану.

Реституція застосовувалася у певних випадках: неповно- літність однієї із сторін (minor aetas), обман (dolus), помилка (error), погроза (metus), відсутність однієї із сторін (absentia justa). Для застосування реституції вимагалися дві умови: на­явність шкоди у потерпілого; строк застосування (не більше року після настання юридичного факту, що дав підставу для застосування реституції)

.Розділ II РЕЧЕВЕ ПРАВО