6. Церковне (канонічне) право Київської Русі
Церковне право регулювало відносини між церквою і державою, усередині церкви, між церквою та паствою. Відомі церковні князівські устави Володимира Святославовича і Ярослава Мудрого. Володимира до юрисдикції церкви відносив справи людей церковних, а також шлюбно-сімейні. Установлював десятину на користь церкви від усіх доходів. Устав Ярослава містить заходи щодо боротьби із залишками язичництва та порушенням християнської моралі: заборони шлюбів між родичами, двоєженства, самовільного розірвання шлюбу, примусу до укладення шлюбу тощо.
Внаслідок рецепції ряду норм візантійського права набрали юридичної сили в церковних судах збірники «Номоканон» (закон і церковне правило у перекладі з грецької), які потрапили на Русь через Болгарію у перекладі на церковнослов’янську мову і стали основою «Кормчих книг».
Кормча книга
Еклога Прохірон Закон судний людям
(створено (створено у (створено у
740 – 750 рр.) кінці VІІІ ст.) VІІІ ст. – ІХ ст.
(Лев і Конст.) (автор Константин) автор – болгарський цар Симеон)
Ці збірки містили норми державного, кримінального, процесуального і частково цивільного права (зобов’язального і спадкового). Слід зазначити, що всі візантійські збірники при перекладах зазнавали значних змін. Тексти доповнювалися з урахуванням місцевих звичаїв та умов судочинства, щ наближало ці джерела до давньоруського права. Через це в руському праві не прижилося покарання у вигляді смертної кари, яке було уведено після запровадження християнства на основі «Еклоги». Зазвичай покарання,запроваджувані Кормчими книгами були жорстокіші, ніж ті, що були закріплені в нормах Руської правди (осліплення, відрубування кінцівок, відрізання, носа, язика) тому наразилася на спротив духівництва. Замість членоушкодження допускалась виплата високих грошових штрафів.
Лекція 6. ДЕРЖАВА І ПРАВО ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА
– 2 години
Феодальна роздробленість Київської Русі. Особливості державно-правового розвитку окремих україно-руських земель.
Утворення Галицько-Волинського князівства та його державно-політичний розвиток.
Суспільний лад на Галицько-Волинських землях.
Державний устрій Галицько-Волинського князівства.
Правова система Галицько-Волинського князівства.
Феодальна роздробленість Київської Русі. Особливості державно-правового розвитку окремих україно-руських земель.
Розпад Київської Русі був закономірним результатом її економічного і політичного розвитку. Зміцнення економічної сили окремих князівств привело до втрати Києва ролі політичного центру. Утворився цілий ряд самостійних князівств.
Політична структура державної влади князівств часу феодальної роздробленості у різних регіонах Київської Русі характеризувалася спільними рисами й певними особливостями.
У політичному житті Київського князівства того часу зросла роль віча, коли воно запрошувало князів на київський престол, укладаючи з ними «ряд». Характерною рисою політичного устрою Київського князівства була відсутність власної династії; натомість утвердилася колективна форма правління. Київський «стіл» став об’єктом зазіхань багатьох давньоруських князів, котрі розглядали його як спільну, загально династичну спадщину. Це мало й позитивні наслідки: його територія не дробилася між спадкоємцями, як це було в інших князівствах.
Певними особливостями політичного устрою відзначалося також сусіднє з Київським Чернігово-Сіверське князівство. На відміну від попереднього воно постійно дробилося. Кожний виходець із князівської династії Ольговичів мав право на власний уділ. Влада та управління в князівстві зазнали найменше змін порівняно з періодом розквіту Київської держави. Тобто, вони спиралися на принцип сюзеренітету-васалітету. Серед інших особливостей політичного устрою Чернігово-Сіверщини, на відміну від Київської землі, був більший занепад віча у головних містах землі.
Є також і спільні риси соціально-економічного та політичного розвитку руських князівств доби феодальної роздробленості:
1. В усіх князівствах відбувався процес «осідання дружини на землю», який супроводжувався перетворенням данини у феодальну ренту. Данина стягувалася князем на тій підставі, що він був верховним правителем і захисником усієї території, на яку поширювалася його влада, а рента стягувалася власником землі з тих, хто проживав на цій землі та користувався нею.
2. У період феодальної роздробленості остаточно утвердилася двірцево-вотчинна система управління, яка замінила десятинну. Суть цієї системи полягала у формуванні двох центрів управління: княжого палацу і вотчини. Усі придворні чини (кравчий, постільничий, конюший і т. д) одночасно були державними посадовими особами в межах кожного окремого князівства.
3. Сформувалася система імунітетів, згідно якої боярські вотчини звільнялися від княжого управління і суду. Установлювалася складна система поземельної феодальної власності. Бояри отримували право вільного «відходу», тобто право змінювати своїх сюзеренів.
4. Епоха феодальної роздробленості супроводжувалася низкою великих і малих міжусобних війн князів. Найзапекліша боротьба розгорнулася навколо володіння Києвом. Трагедією князівських чвар часто була ще й та обставина, що князі закликали собі на допомогу половців, які і без того спустошували руські землі.
5. На суспільно-політичний лад руських князівств від середини ХІІІ ст. великий вплив мало монголо-татарське завоювання.