Тема 22. Державно-правові інститти в період української держави (гетьманату п.Скоропадського) – 2 години

1. Юридичне оформлення гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р.

2. Державна влада та місцеве самоврядування в період Гетьманату.

3. Судова система Української держави (Гетьманату П.Скоропадського).

4. Законодавство Української гетьманської держави.

1. Юридичне оформлення гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р.

Німецьке командування незадоволене внутрішньою політикою Центральної Ради та актами саботажу економічної угоди ЦР і Німеччиною від 23.04.1918 р. готувало державний переворот і шукало кандидата, який би очолив український уряд. Вибір зупинився на кандидатурі колишнього командира 1-го Українського корпусу і почесного отамана Вільного козацтва П. Скоропадського. Скоропадський створив Українську Народну Громаду, опозиційну до Центральної Ради, яка тісно контактувала з Українською демократично-хліборобською партією та «Союзом землевласників». Отже, за активної допомоги німецького військового командування зорганізувались реальні сили, здатні взяти владу.

29.04.1918 року у Києві на скликаному за ініціативою «Союзу земельних власників» з`їзді українських хліборобів П.Скоропадський був проголошений гетьманом України. Прихід його до влади обґрунтовувався спробою відновлення правопорядку та скасуванням «соціалістичних експериментів» Центральної Ради.

Того ж дня П.Скоропадський звернувся з «Грамотою до всього українського народу» та оприлюднив «Закони про тимчасовий державний устрій України», в яких обґрунтовувалася ідея короткочасної сильної влади. Розпускалася Центральна Рада, Мала рада, земельні комітети. Встановлювалась офіційна назва України «Українська держава». У цих документах підкреслювалося, що закони та й сама влада Гетьмана діятимуть лише до скликання Установчих зборів (Сейму)

2. Державна влада та місцеве самоврядування в період Гетьманату.

За «Законами про тимчасовий державний устрій України» влада управління належала виключно до Гетьмана України в межах усієї української держави. Гетьман мав право приймати законодавчі акти (які потім мали бути контрасигновані Отаманом Ради міністрів або одним із міністрів). Він призначав і звільняв виконавчу владу, керував зовнішньополітичною діяльністю, був Верховним Воєводою Української армії та флоту, оголошував військовий та осадний стан, загальну амністію та особисте помилування.

Згідно закону від 01.08.1918 року у випадку смерті, тяжкої хвороби й перебування поза межами держави ясновельможного пана Гетьмана влада переходила до Колегії Верховних правителів, одного з яких призначав Гетьман, одного обирав державний Сенат, і ще одного – Рада міністрів.

Рада міністрів, яку очолював Отаман-Міністр була центральним органом виконавчої влади. Вона складалася з міністрів внутрішніх справ, іноземних справ, фінансів, торгівлі і промисловості, земельних справ, народної освіти та мистецтв, судових справ, військових справ, народного здоров`я, сповідань та Генерального контролер. Уряд було сформовано з кадетів та монархістів. Спочатку його очолював М.Василенко, потім Ф.Лизогуб, пізніше С.Гербель.

Відповідно до закону «Про порядок призначення на державну службу» від 25.05.1918 р., державні службовці, військові і судді добиралися не за політичними переконаннями, а за професійними ознаками та давали урочисту присягу на вірність українській державі.

Таким чином, форму правління Української держави П.Скоропадського можна вважати перехідною до президентської республіки.

Гетьман поновив аналогічний до часів Російської імперії адміністративно-територіальний поділ. У губерніях та повітах призначалися старости, яким належала вся повнота влади на місцях. Згідно закону від 30 листопада поновлювався інститут «земських начальників», утворювалися повітові та губернські ради у сільських справах. Управління було позбавлене загального і рівного виборчого права. Місцевими адміністраціями безпосередньо керувало Міністерство внутрішніх справ. За декілька місяців в Україні було створено дієвий адміністративний апарат. Однак ішло постійне протистояння місцевої адміністрації і органів місцевого самоврядування (радами), що перебували під впливом опозиційних до гетьмана сил (соціалісти-демократи, соціалісти-революціонери, Товариство українських поступовців). Тому за законом від 29.06.1918 р. губернські старости отримали право розпускати волосні земські збори, їх управи, міські думи. Гетьман мав соціальну базу перш за все в середовищі кадрових військових, середньої і великої буржуазії, заможних селян, виділивши їх в окрему категорію – козаків.