Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦІЇ з ІДПУ.doc
Скачиваний:
132
Добавлен:
05.05.2019
Размер:
1.45 Mб
Скачать
  1. Правовий статус України за Зборівським і Білоцерківським договорами.

Після ряду блискучих перемог козацько-селянського війська під проводом Б. Хмельницького під Жовтими Водами, Пилявцями, Львовом, Зборовом король Ян Казимир надіслав листа з проханням про перемир’я.

В результаті довгих і тяжких перемовин 8 серпня 1649 р. був укладений Зборівський договір, згідно якого козацько-українська територія визначалася в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Реєстр Війська Запорозького встановлено у 40 тис. чоловік, йому підтверджувалися всі давні вольності. На козацькій території не могли перебувати коронні війська, всі посади мали обіймати особи православної віри. Київському митрополиту надано місце в Сенаті. Єзуїти не мали права проживати в українських містах. Повстанцям гарантувалася повна амністія.

Таким чином, можна стверджувати про правове визнання Польщею автономії української державності на території близько 200 тис. кв. км.

Але Зборівський мир не був однозначно позитивним для України, оскільки за попередніми землевласниками – магнатами і шляхтою зберігались їхні володіння, і вони масово почали повертатися в Україну. Селяни, які не потрапили до козацького реєстру, поверталися у підданство до своїх панів і мусили виконувати попередні повинності.

Цей договір не задовольняв нікого: ні поляків, які постійно його порушували, ні простих селян, міщан та козаків. 28-30 червня 1951 р під Берестечком відбулася важка для козаків битва (втратили 20-30 тис. чол., Б.Хмельницький був взятий в полон татарами). На той час Брацлавщина і Чернігівщина вже були окуповані поляками.

18 вересня 1651 р. під Білою Церквою був підписаний Білоцерківський мирний договір між Військом Запорізьким та Річчю Посполитою. Він значно обмежив територію і автономію української держави, а саме: територію – Київським воєводством; козацький реєстр – 20 тис. чоловік, столиця – місто Чигирин; Військо Запорозьке зберігає свою православну віру; правовий статус – автономія у складі Польської держави; розірвання Б.Хмельницьким угоди з кримським ханом; польські пани та шляхта отримують право повернення до своїх маєтків і мати попередніх підданих.

Білоцерківський договір теж діяв недовго. На початку травня 1652 р. козацька рада, яка відбулася за участю ханських послів у Чигирині, анулювала його. Після цього відбулися переможні битви під Батогом і під Жванцями.

  1. Формування органів влади і управління на українських землях у роки Визвольної війни.

Становлення Української держави відбувалося на грунті засад, що пройшли апробацію впродовж попередніх десятиліть в Запорозькій Січі та в середовищі реєстрового козацтва. Уже після перших перемог наприкінці травня 1648 р. Б,Хмельницький розгорнув активну діяльність із метою ліквідації польсько-шляхетської адміністрації та створення в центрі й на місцях козацьких військово-адміністративних органів влади. А на кінець 1648 – початок 1649 р. Україна,що дістала офіційну назву – Військо Запорозьке, мала всі ознаки державності. Відповідність Української держави своїй ролі та призначенню засвідчувала наявність таких ознак як публічність влади, яка стала обов’язковою для всього населення країни; територія, в межах якої дана організація була суверенною і єдиною; забезпеченість спеціальним апаратом управління.

Територія Української держави наприкінці війни охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та степу (близько 200 тис. кв. км.) межах трьох воєводств. На цій території проживало до 1 млн. населення. В адміністративному відношенні ця територія поділялася на полки і сотні. Функції органів публічної влади покладались на генеральний, полкові і сотенні уряди. Сюди не мали права з’являтися коронні війська. Органи державної влади взяли на себе функції підтримання громадського порядку, охорони торгівлі. У 1649 р. було розпочато створення власних фінансової, податкової, судової систем.

Особливості української державності – виборність органів публічної влади, роль колективних органів (рад) дає підстави вважати, що в неї були закладені республіканські форми правління. Україна визнавалася рівноправним суб’єктом міжнародних відносин, підтримувала дипломатичні зв’язки з багатьма іноземними державами (Московією, Туреччиною, Молдавією, Угорщиною тощо).