Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦІЇ з ІДПУ.doc
Скачиваний:
132
Добавлен:
05.05.2019
Размер:
1.45 Mб
Скачать

3. Державний устрій

Вища політико-адміністративна та судова влада належала Великому князю. Він мав право приймати законодавчі акти, здійснювати вищий суд, військове керівництво і центральне управління державою.

Боярська рада у Галицько-Волинському князівстві була різновидом олігархічної форми правління, що протистояла єдиновладдю князя. До складу боярської ради входили: найвпливовіші бояри, галицький єпископ, найвищі службовці держави.

Найчастіше рада збиралася з ініціативи боярства, іноді – за вимогою князя. Більшість найважливіших питань внутрішньої і зовнішньої політики держави вирішувалося боярською радою разом з князем. Отже, за формою правління, це була феодальна монархія, обмежена впливом боярської олігархії.

Князівські з’їзди (снеми) та їх рішення мали консультативно-рекомендаційний характер. Віче не відігравало значної політичної ролі.

У Галицько-Волинському князівстві було розвинене центральне та місцеве управління. Десятинна система рано реформувалася у двірсько-вотчинну.

Центральною посадою був двірський, який очолював апарат управління усім господарством князівського домену. Від імені князя він також чинив суд.

Печатник (канцлер) був зберігачем державної печатки, організовував підготовку державних документів та їх зберігання.

Стольник контролював своєчасне надходження доходів із князівських володінь.

Збройник відав справами озброєння князівського війська тощо. (отроки; дитячі).

Існувала розгалужена система місцевого управління. Посадовців призначав князь. Містами управляли тисяцькі та посадники, воєводствами – воєводи, волостями – волостелі. В межах своєї компетенції посадовці наділялися адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.

Судова система.

Адміністрація не була відокремлена від суду. Верховним суддею був князь. Часто його функції за дорученням виконував двірський. Судочинство забезпечували княжі тіуни, вірники, отроки, мечники.

Існував доменіальний суд.

У віданні церковного суду були справи про порушення церковних законів, шлюбно-сімейні справи та цивільні справи, пов’язані з церковним майном.

Судовий процесносив змагальний характер, елементи такі ж, як і в Київській Русі.

Військо. Данило Галицький у середині 40-х років ХІІІ ст. провів реформу, сформував регулярну піхоту („пішці”), де служили селяни і жителі міст, та переозброїв кінноту, основу якої складали малі та середні бояри. Командувачем був князь, міг командувати також воєвода, який призначався князем.

4. Правова система

Галицько-Волинське князівство було продовжувачем державно-правових традицій Київської Русі. Джерелами права були: звичаєве право, всі з редакції „Руської Правди”, князівське законодавство, церковне законодавство, Магдебурзьке право.

Особливості системи права Галицько-Волинської держави:

    1. зміцнення феодального права-привілею;

    2. відтворення соціальної диференціації населення;

    3. посилення місцевих особливостей внаслідок середньовічного партикуляризму (роздробленості);

    4. вплив європейського феодального права.

Князівське законодавство існувало у вигляді грамот, заповітів, статутів, договорів, уставів, прав, яких збереглося дуже мало. Однак на їх прикладі можна говорити про подальший розвиток українського права. Так „Рукописання” (заповіт) князя Володимира Васильовича (1287) впорядковує організацію управління містами й селами, право успадкування та купівлі-продажу феодального володіння, порядок передачі князями права експлуатації залежного населення. Грамота Івана Ростиславовича Берладника від 1134 р. надає торгові привілеї купцям.

Поширені договори купівлі-продажу, обміну, дарування, заповітів, нерухомого майна, запоруки (застави). Все це говорить про розвиток товарно-грошових відносин.

Наприкінці ХІІІ ст. на українських землях з’являється магдебурзьке право, на основі якого здійснювалося самоврядування у містах. Визначалися, зокрема права міських станів, порядок обрання та функції органів міського самоврядування, регламентувалася діяльність купецьких корпорацій, ремісницьких цехів, регулювався порядок суду та судочинства. Першим це право отримав князь Володимир, а Сянок було першим містом, на все населення якого було поширено дію Магдебурзького права. Згідно привілею міщани на 15 років звільнялися від податків і отримували пільги при організації самоврядування та судів. Але магдебурзьке право поширювалося головним чином на німецьких колоністів, виводячи їх з-під юрисдикції місцевих феодалів. На переважну більшість українського міського населення, оскільки воно було православним, дія магдебурзького права не розповсюджувалася.

Лекція 7. ОСОБЛИВОСТІ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО СКЛАДУ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО, КОРОЛІВСТВА ПОЛЬСЬКОГО І РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ – 2 години

  1. Українські землі як об’єкт експансії сусідніх держав.

  2. Державні унії Литви і Польщі.

  3. Політико-правові наслідки Люблінської 1569р. унії для українських земель.

  4. Суспільний лад на українських землях у складі Великого князівства Литовського, Королівства Польського і Речі Посполитої.

  1. Українські землі як об’єкт експансії сусідніх держав.

Литовська держава зміцніла за князя Гедиміна (1316 – 1341 рр.). Після його смерті за князювання князя Ольгерда в 50 р. 14 ст. розпочалось захоплення Литвою українських земель (Подніпров’я, Чернігівщина, Сіверщина). В цей же час розпалося Галицько-Волинське князівство і Волинь та Східна Галичина переходить до складу Литви. 1362 р. – Битва на р. Сині води.

Виділяють декілька етапів входження українських земель до складу Литви та Польщі. У ХІV – першій половині ХV ст. між Великим князівством Литовським і місцевою знаттю укладалися договори, за якими князь зобов’язувався боронити землю від татар, а українська знать зобов’язалася йому служити. В той час литовці керувалися правилом: „Ми старину не рушимо, а новину не заводимо”. Державний лад і правова система залишилися такими ж, як і в попередній період.

Фактично від часу входження українських земель до Великого князівства Литовського останнє тривалий час розвивалося на основі традицій руської державності:

    1. литовці довгий час зберігали стару систему управління – удільні князівства, в яких, однак, руські князівські династії змінилися на литовські;

    2. структура адміністрації литовського князя розбудовувалася за руським зразком;

    3. руське боярство переходило на державну службу до Литви;

    4. литовці запозичили руський досвід військової організації, спорудження фортець;

    5. литовці налагодили руську систему оподаткування.

Інакше відбувалися події в Галичині. Після занепаду Галицько-Волинського князівства першою українською землею, яку у 1349 р. загарбало Польське королівство за допомогою галицьких бояр, стала Галичина. У 1377 р. до Польщі відійшла Західна Волинь. У 1434 р. Галичина стала частиною Польського королівства і разом із Перемишлянською і Львівською землями стала називатися „Руське воєводство”. У 1430 р. польські феодали загарбали Західне Поділля. На цих землях проводилася активна колонізаторська політика. Українське населення терпіло національне, соціальне і релігійне гноблення, повинне було коритися введенню чужого польського права. У 1452 р. було ліквідоване Волинське князівство, а у 1471 р. – Київське.