2. Вищі органи влади Речі Посполитої.

Державний лад Речі Посполитої поширювався на українські землі, що належали Польщі. Законодавча база належала Вольному сейму, який складався з: 1) король; 2) сенат; 3) посольська ізба. На чолі держави був виборний король (з 1386 р. – після Кревської унії), якого обирали на спеціальних сеймах.

Відповідно до „Артикулів” Генріха Валуа (Генріхові артикули), який був обраний у 1572 р., король відмовлявся від успадкування влади, повинен був найважливіші питання вирішувати спільно з сеймом. Кожних 2 р. він скликав сейм. В разі порушення ним прав і привілеїв шляхти, вона могла відмовитись від покори королю.

До складу сенату, у якому головував король, входили найвищі посадові особи Речі Посполитої. Сенатори в сеймі не голосували, а висловлювали свою думку. Король, або за його дорученням канцлер, формували загальний висновок сенаторів (конклюзію).

Посольська ізба складалася із 170 послів (делегатів), яких обирали на шляхетських повітових сеймах.

Сейм володів виключним правом приймати закони, встановлювати податки, збирати народне ополчення (посполите рушіння), визначав напрями зовнішньої політики. Рішення сейму приймалися одноголосно. Діяв принцип „вільного вето”.

Таким чином, за формою правління Річ Посполита була феодальною республікою на чолі з виборним королем.

2. Органи центрального управління та урядовці у Великому князівстві Литовському і Речі Посполитій.

У процесі централізації Великого князівства Литовського створювалася система органів управління. Характерною рисою Великого князівства Литовського було те, що для більшості центральних посад утворилося по два носії. Перший з них був старий придворний урядовець віленського князя. Другий, що з’явився після ліквідації державної природи васальних князівств, опікувався у справах усього Великого князівства. Урядник придворний віленського князя (двірський) стає заступником урядника земського (все державного). На більшість центральних посад призначалося по 2 урядовці. Один із них призначався Великим князем і називався двірським, інший опікувався загальнодержавними справами і називався земським.

Маршалок земський за відсутності князя головував на зборах панів-ради. Маршалок двірський був його заступником і помічником.

Канцлер відав державною канцелярією, а його заступник був під канцлером.

Підскарбій земський завідував фінансами, його заступник – підскарбій двірський.

Гетьман земський (пізніше великий) командував військом, його заступник – гетьман двірський (польний), який пізніше командував найманим (кварцяним) військом.

Були й інші центральні посади: стольник, чашник, кравчий, ловчий тощо, які могли виконувати й інші державні доручення Великого князя – адміністративні, судові, дипломатичні.

Централізоване управління в Речі Посполитій здійснювали король та вищі посадові особи держави. До них належали: коронний маршалок – відав королівським двором; коронний канцлер – королівською канцелярією; коронний підскарбій – скарбницею корони, коронний гетьман очолював польське військо.