2. Державний лад

Державно-правовий розвиток Української РСР у післявоєнні роки відбувався згідно з новими реаліями внутрішнього та міжнародного життя Радянського Союзу. Спричинений Другою світовою війною перерозподіл сил призвів до нового загострення протиборства політичних систем, відомого під назвою “холодна війна”. Небувало інтенсивними темпами здійснювалася відбудова важкої та вдосконалювалося виробництво оборонної промисловості. Обсяг промислової продукції УРСР, яка посідала чільне місце у загальносоюзному воєнно-промисловому комплексі, у 1950 році перевищив довоєнний рівень на 15 %.

Ще до кінця війни центральні й місцеві органи державної влади та управління УРСР відновили господарську і культурно-виховну діяльність. 4 вересня 1945 р. припинив свою діяльність ДКО.

Перші післявоєнні вибори до Верховної Ради УРСР, яка офіційно залишалася вищим органом влади в республіці, відбулися 9 лютого 1947 р. Порядок обрання, форми діяльності й структура вищого органу влади не зазнали значних змін. До 21 року підвищився віковий ценз для депутатів ВР.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 березня 1946 р. Рада Народних Комісарів Української РСР була перетворена, відповідно до перейменування союзного уряду та з урахуванням міжнародної практики, на Раду Міністрів Української РСР. Народні комісаріати УРСР відповідно були перейменовані у Міністерства УРСР. На підставі прийнятих X сесією Верховної Ради СРСР Законів “Про утворення військових формувань союзних республік” та “Про надання союзним республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин” 5 лютого 1944 р. були утворені союзно-республіканські Наркомати УРСР закордонних справ та оборони. Характерно, що право мати власного наркома оборони з усіх союзних республік реалізувала лише Україна. Проте робота цих наркоматів значною мірою була обмеженою. Коли остаточно з’ясувалося питання про вступ України в ООН, Наркомат оборони було фактично ліквідовано, а Наркомат закордонних справ виконував здебільшого “декоративну” функцію, його діяльність чітко дозувалася центром.

Перші повоєнні вибори до місцевих Рад депутатів трудящих відбулися 21 грудня 1947 р. Діяльність місцевих органів влади пожвавилася після XX з’їзду КПРС. Цьому сприяла зокрема постанова ЦК КПРС від 22 січня 1957 р. “Про поліпшення діяльності Рад депутатів трудящих і зміцнення їх зв’язків з масами”. Розширювалися права органів місцевої влади, зокрема у питаннях планування, будівництва, бюджетно-фінансовій сфері та ін.

Розширилася компетенція виконкомів місцевих Рад у вирішенні деяких господарських і соціально-культурних питань, збільшилась кількість постійних і тимчасових комісій, почали діяти вуличні, будинкові комітети, органи народного контролю.

2. Зміни в системі органів юстиції, прокуратури, державної безпеки і внутрішніх справ.

У вересні 1945 р. було скасовано широку юрисдикцію військових трибуналів та відновилася в повному обсязі юрисдикція народних, обласних судів та Верховного Суду України. У 1947 р. Верховна Рада УРСР обрала на 5 років новий склад Верховного Суду. Протягом 1947-1948 pp. сесіями обласних Рад депутатів трудящих терміном на 5 років було обрано нові склади обласних судів. 30 січня 1949 р. уперше відповідно до Конституції УРСР (ст. 108) і Закону СРСР про судоустрій 1938 р. відбувалися вибори народних судів громадянами району на основі загального, прямого та рівного права при таємному голосуванні. Порядок виборів детально визначався у Положенні про вибори народних судів від 10 жовтня 1948 р. Народні судді та народні засідателі обиралися на три роки. Для кандидатів установлювався віковий ценз – 23 роки.

Скасовувався порядок накладання стягнень на суддів у дисциплінарному порядку (їх накладали міністр юстиції, голови облуправлінь юстиції, голови обласних та крайових судів). Згідно з Положенням про дисциплінарну відповідальність суддів від 15 липня 1948 р. право накладати стягнення на суддів надавалося спеціальним колегіям з дисциплінарних справ при обласних і Верховному судах.

У повоєнні роки діяльність прокуратури УРСР і далі регламентувалася Положенням про прокуратуру від 17 грудня 1933 р. Однак посилювалися вимоги до кадрів. Згідно Положення «Про прокурорський нагляд» передбачалося, що прокурорами міст і районів можуть бути особи віком не молодші 25 р., а також ті, хто має не лише юридичну кваліфікацію, а й певний життєвий досвід. Характерною рисою розвитку органів прокуратури повоєнного часу була постановка перед нею завдань, які виходили за межі прокурорського нагляду. Зокрема, перед прокуратурою були поставлені завдання, пов’язані з посиленням боротьби з безгосподарністю, розбазарюванням промислових і продовольчих товарів, з випуском бракованої і некомплектної продукції. За таких умов органи прокуратури виконували невластиву їм функцію державного управління, причому у специфічних каральних форм.

У повоєнні роки відбувалось зміцнення позицій сталінського режиму, причому ухил знову був зроблений на підтримання в суспільстві суворої, на кшталт військової, дисципліни і порядку. Провідна роль у цьому процесі відводилася каральним органам. – МДБ і МВС УРСР.

Одним з головних завдань органів МДБ УРСР, зокрема з січня 1947 р., визначалася протидія ОУН І УПА. Координувати цю роботу мало створене у структурі МДБ УРСР Управління 2-Н, в усіх обласних управліннях МДБ західних областей України створювалися відділи 2-Н з 19 березня 1947 р. МДБ були підпорядковані внутрішні війська МВС і МДБ, Прикордонні війська, винищувальні батальйони, органи міліції. Часто їх функції булт провокативно-каральними (Сафатова долина на Дубенщині, бій під Гурбами в Здолбунівському районі і т.д.).

Для МВС головною була функція охорони громадського порядку. Вона покладалася на Головне управління міліції (ГУМ). Організація і діяльність міліції регулювались переважно загальносоюзними підзаконними відомчими нормативними актами. Роль і частка нормативних актів НКВС/МВС УРСР в правовому регулюванні були незначними.

Організаційна структура органів міліції поступово вдосконалювалася. Так, у червні 1946 р. МВС СРСР скасувало адміністративний відділ ГУМ та його місцеві органи. Їхні функції перебрав паспортний відділ ГУМ та його територіальні підрозділи. Буквально через місяць, у липні цього ж року, відділ кримінального розшуку ГУМ МВС СРСР був реорганізований в управління кримінального розшуку (УКР). Його діяльність базувалася на територіальному принципі та регламентувалась відповідним Положенням.

Отже, післявоєнний період 1945 – 1953 рр. характеризується відновленням і розвитком сталінського тоталітаризму в Україні. Ще більше зміцнюється адміністративно-командна система. Характерним явищем стає посилення партійного керівництва усіма ланками державного апарату. Не змінювало суті державно-політичної системи СРСР-УРСР як тоталітарної післявоєнне відновлення і реорганізація конституційних органів влади. А зміни організаційної структури та правової бази діяльності судово-прокурорських і правоохоронних органів, здійснені в умовах авторитарного ладу, не могли зачепити підвалин, їх сутності як репресивно-каральних. Проте перше післявоєнне десятиріччя – це ще й період остаточного об’єднання українського народу у складі СРСР (УРСР), успішної відбудови народного господарства.