2. Селянська реформа 1861 р. Та особливості її проведення в Україні

Скасування кріпосного права в 1861 р. і подальші реформи були першим кроком перетворення Росії з феодальної монархії у буржуазну. 19 лютого 1861 р. було проголошено Маніфест Олександра ІІ про скасування кріпацтва. На територію України поширювалися Загальні положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності, Правила про порядок приведення в дію Положень про селян, які вийшли з кріпосної залежності тощо. Порядок проведення селянської реформи у катеринославській, Таврійській, Херсонській губерніях і частині Харківської, де було характерним общинне землекористування, конкретизувався місцевим Положення про земельний устрій селян у великоруських, малоросійських і білоруських губерніях. Для Чернігівської, Полтавської губерній і частини Харківської було видане спеціальне Положення про поземельний устрій селян. Спеціальне місцеве Положення про поземельний устрій. Згідно цих положень селяни ставали особисто вільними, їм надавались права самостійно вирішувати свої сімейні й господарські справи.

Ці три місцеві положення входили у законодавчі акти, на основі яких проводилася селянська реформа в Україні. У 1863 р. додатково було видано близько 10 законодавчих актів про проведення реформи у Правобережній Україні. Звільнення селян відбулося поетапно і мало тривати понад 20 років.

Органами селянського самоврядування ставали сільський схід і обраний ним староста, волосний схід, волосний старшина, волосний суд.

Компетенція селянських установ була обмеженою. Сільський сход обирав сільську адміністрацію, ділив і перерозподіляв землі, розподіляв повинності в сільській громаді, розглядав сімейні суперечки тощо. До обов’язків сільського старости належало скликання сходів, організація виконання їхніх рішень і розпоряджень волосного правління, нагляд за шляхами, мостами тощо.

Волосний сход обирав волосного старшину, інших посадових осіб, склад волосного суду, вирішував у межах своєї компетенції господарські питання. Основним обов’язком волосного старшини, який стояв на чолі волосного правління, було забезпечення «громадського порядку, спокою, і благочиння у волості».

Волосний суд, що складався з 4-12 суддів, розглядав цивільні справи між селянами, якщо сума позову не перевищувала 100 крб. (з 1889 р. – 300 крб.), а також незначні кримінальні справи.

З метою координації стосунків між селянами й поміщиками під час реформи було створено інститут мирових посередників, який проіснував до 1974 р.

Але селяни на довгі роки залишалися економічно залежними від поміщиків, бо мусили викупляти за завищеними цінами земельні наділи. До викупу свого наділу селянин не міг скористатися більшою частиною особистих прав, що надавалися йому реформою.

3. Земська 1864 р. Реформа

Земська реформа в Україні проводилась відповідно до «Положення про губернські і повітові земські установи» від1.01.1864 р. Земські установи складалися з повітових і губернських зборів та їхніх виконавчих органів – повітових і губернських земських управ. Депутати (гласні) повітових зборів обиралися на три роки окремо по трьох куріях: 1) з’їздами великих землевласників; 2) зборами міських власників; 3) волосними сходами. Для виборці перших двох курій діяли високі майнові цензи. У третій курії депутати (гласні) від селян обиралися шляхом двоступеневих виборів (спочатку на волосних сходах обиралися представник, які потім обирали депутатів (гласних) повітових земських зборів. Кількість гласних для виборів по кожній курії визначались МВС. Більшість у земствах становили поміщики. Бюджет земств складався з «само обкладення» населення з кожної десятини.

Земства виконали досить позитивну роль для розвитку освіти, охорони здоров’я, піднесення хліборобства, місцевої промисловості, охорони здоров’я, будівництва шляхів.