2. Обмеження української державності за гетьманськими статтями в другій половині XVII - XVIII ст.Ст.

Основні нормативні акти, які визначали правовий статус України та її відносини з Росією, називалися гетьманськими статтями, тобто угоди царського уряду та України в особі виборного гетьмана. Ці документи називалися за місцем її підписання та за іменем гетьмана, що підписав. Відмітимо тільки негативні моменти кожного з договорів, які обмежували автономність України:

1. Переяславські Юрія Хмельницького (27 жовтня 1659 р.) Складалися з підроблених московським урядом умов договору та додаткових статей. Конфедерація перетворювалася в обмежену автономію України в складі Московії. Не дозволялося приймати послів, брати участь у воєнних походах самостійно. (16.09.1658р. – Гадяцький трактат).

2. Московські (Батуринські) Івана Брюховецького (1665р.). Податки збиралися царськими чиновниками, встановлювалися царським урядом. Перший поїхав у Москву.

3. Глуховські Дем’яна Многогрішного (1669р.). Реєстр козаків зменшився з 60 тисяч до 30 тисяч. Намагався утвердити спадкову владу.

4. Конотопські Івана Самойловича (1674р). Домовився, щоб царський уряд не відбирав вольностей та прав у реєстрових козаків та у їх вдів та сиріт. Завдав удару по автономії української православної церкви.

5. Коломацькі Івана Мазепи (1687р.). Заявляли про прогнання об’єднати «народ Малоросійський з великоруського народу всякими людьми, чтобы были они одною их царевого величества державою общею…»

6. Решетилівські Івана Скоропадського (1709р.). Подавав царю кандидатури для пожалування дворянського звання.

7. «Рішучі пункти» Данила Апостола (1728р.). Обстоював привілеї козацької старшини.

1750 рік – останній гетьман Кирило Розумовський.

3. Конституція Пилипа Орлика 1710 р.

Після смерті І. Мазепи на козацькій раді у Бендерах 5 квітня 1710 р. гетьманом було обрано П. Орлика, який підготував проект договору відомого як «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького», які були затверджені на тій же раді.

За формою це був договір між гетьманом, який присягнув на «незмінне виконання цих пактів і конституцій», та старшиною, полковниками, а також Військом Запорозьким. На противагу зростанню деспотичних тенденцій правління попередніх гетьманів у такий демократичний спосіб, обмеживши владу новообраного гетьмана рамками цього документу. Старшина та полковники «уклали угоду» з гетьманом, щоб раз і назавжди припинити спроби узурпувати владу, порушувати колишні права і вольності запорозькі.

Договір складається із преамбули та 16 статей. У своїх демократичних нормах він містить положення про верховенство влади козацької демократії, виборності старшини, полковників, підзвітності гетьмана, що було продовженням звичаєвого козацького права Запорозької Січі.

Дуже важливими були положення про обмеження влади гетьмана «публічною радою» (Генеральною Радою), що мала збиратися як і раніше – тричі на рік. До складу цього козацького парламенту мали належати «не лише полковники зі своїми урядниками і сотниками, не тільки Генеральні Радники від усіх полків, але й посли від Низового Війська Запорозького для слухання й обговорення справ».

Виконавчу владу уособлював гетьман разом з Радою генеральної старшини. Проте він позбавлявся права одноосібно здійснювати зовнішні зносини, розпоряджатися державною скарбницею та землями.

Передбачалося створення відокремленого від гетьманської влади Генерального суду, який повинен був виносити рішення не поблажливі і лицемірні, а такі, яким «кожен мусить підкорятися як переможений законом».

Конституція містила такі демократичні положення як приватна власність, загальне виборче право (але тільки для чоловіків), обмеження свавілля у податках.

Політико-правове значення Конституції Пилипа Орлика полягає в тому, що вона визначала основні засади державного устрою в Україні, який мав бути встановлений після війни коаліції держав проти Росії. Цей документ діяв протягом недовгого періоду на Правобережній Україні, але за своїм змістом – це видатна пам’ятка українського права.