4) Право.

Відомостей про боспорське право збереглося мало. Джерелами права були: законодавча діяльність царів Боспору, право грецьких міст-держав, звичаї місцевих племен, норми римського права. Право перш за все врегульовувало майнові відносини державної та приватної власності на землю, рабів, худобу, рухоме майно. Земля належала боспорській знаті, місцевій аристократії або храмам. Були розвинені зобов’язальні відносини, насамперед договори міни, позики, купівлі-продажу, дарування та ін.

Кримінальне право. Найтяжчими злочинами вважалися повстання, змова та замах на життя царя, державна зрада тощо. Види покарання: смертна кара, конфіскація майна, штрафи. Суд не був відокремлений від адміністрації. Судив сам цар, а менш значні справи за його дорученням судили інші посадовці та місцеві правителі. Існувала посада судового виконавця.

Тема 3. Формування та розвиток ранньофеодальної держави київська русь – 2 години

1. Причини політичної консолідації і перші переддержавні утворення у східних слов’ян.

2. Основні етапи утворення і розвитку Давньоруської держави.

3. Причини розпаду Давньоруської держави.

4. Теорії походження Давньоруської держави.

1. Причини політичної консолідації і перші переддержавні утворення у східних слов’ян.

Територія сучасної України в силу природних та географічних особливостей завжди була заселеною. В середині І тис. до н. е сформувалося одне з найбільших угрупувань в давній Європі, яке отримало назву – «слов’яни». (Ельба на заході, о. Ільмень – на півночі; Північне Причорномор’я. Тому в процесі диференціації виникли три гілки слов’янства). Римський вчений Пліній Старший та історик Тацит в І ст. н. е згадують слов’ян під назвою «венеди».

У хроніках IV ст. візантійського історика Прокопія Кесарійського та готського історика Іордана східні слов’яни, що проживали між Дніпром і Дністром, названі «анти». Розміщення племен східних слов’ян подав у «Повісті минулих літ» літописець Нестор.

Політичний союз антів був одним із зародків майбутньої східнослов’янської державності. Очолювали це об’єднання царі (рекси), оточені вельможами (приматами). Так, у ІVст., за свідченням Іордана, жив антський цар Бож, якому довелося вести тяжкі війни з остготами (племена східних германців), які претендували на панування у Східній Європі. У 385 р. готський король Вінітар намагався підкорити антів, але зазнав поразки.

В умовах військового протистояння з германцями у другій половині ІVст. У Подністров’ї сформувалося міжплемінне об’єднання, яке з письмових джерел відоме як «дуліби».

Основними елементами державності протидержавних міжплемінних об’єднань східних слов’ян на зразок Антського були територія та поділ населення за територіальною ознакою. Це був союз осіб і родів (сімей), що жили на одному місці, пов’язані не кровною єдністю, а, насамперед, зв’язками економічним і територіальними. Елементом тогочасної слов’янської державності був також прообраз апарату для стягування данини та органи публічної влади: вождь, рада старійшин, народні збори (віче), народне ополчення. Правління було громадським. Попри великий вплив вождів – родоначальників, вони не володіли монархічною владою, а вища політична влада зосереджувалася у руках народних зборів – віча.

У творах візантійських авторів підкреслюється народоправний характер суспільного ладу антів і склавинів, які за твердженням Прокопія Кесарійського, «здавна живуть у народоправстві, і тому і нещастя у них вважається справою спільною».

Процес політичної консолідації східнослов’янських племен був зумовлений низкою внутрішніх причин:

1) спільність території;

2) етнічна спільність племен;

3) спільні економічні та політичні інтереси;

4) спорідненість матеріальної та духовної культури;

5) введення та розповсюдження християнства як державної релігії.

Серед зовнішніх факторів об’єднання були головною була необхідність спільної боротьби проти експансії сусідніх народів, насамперед кочівників.