4. Зміни в системі судових та правоохоронних органів.

КПРС здійснювала керівництво судовою системою СРСР і союзних республік. Свідченням тому є зокрема постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 30 липня 1970 р. “Про заходи щодо поліпшення роботи судових і прокурорських органів”, в якій визначалися конкретні завдання судових органів, заходи щодо поліпшення роботи із суддівськими кадрами. Конституція УРСР 1978 р. містила основоположні засади діяльності судових установ. За Основним Законом республіки правосуддя в Українській РСР мало здійснюватися тільки судом. Судова система України складалася з Верховного Суду УРСР, обласних судів, Київського міського суду, районних (міських) судів. Усі судові установи республіки утворювалися на засадах виборності суддів і народних засідателів. Народні судді районних (міських) народних судів обиралися громадянами району (міста) на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням на п’ять років. Народні засідателі районних (міських) народних судів обиралися на зборах громадян за місцем їх роботи або проживання відкритим голосуванням терміном на два з половиною роки. Суди вищого рівня обиралися відповідними Радами терміном на п’ять років.

Вищою судовою ланкою республіки був Верховний Суд УРСР, який обирався Верховною Радою УРСР у складі Голови, його заступників, членів і народних засідателів. Верховний Суд здійснював нагляд за судовою діяльністю всіх судів УРСР.

Розгляд цивільних і кримінальних справ в усіх судах здійснювався колегіально; у суді першої інстанції – з участю народних засідателів. Народні засідателі при здійсненні правосуддя, за Конституцією, мали користуватися всіма правами суддів. Проголошувалася незалежність суддів і народних засідателів, які мали підкорятися тільки законові; декларувалося, що здійснення правосуддя в УРСР відбувається на засадах рівності громадян перед законом і судом. Але саме в цей період дедалі більшого поширення набувало так зване телефонне право. Поліпшенню роботи судових органів мали сприяти прийняті у 1981 р. Закони “Про судоустрій УРСР”, “Про вибори районних (міських) народних суддів УРСР”, “Про порядок відкликання народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів УРСР”.

Органи державного арбітражу забезпечували виконання суб’єктами господарювання планових завдань і договірних зобов’язань, на правильне й однакове застосування законодавства у вирішенні господарських спорів. Цьому мало сприяти перетворення у 1974 р. Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР у союзно-республіканський орган. У зв’язку з цим було прийнято нове Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР та Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР. Юридичне оформлення цієї реорганізації завершив Закон СРСР “Про Державний арбітраж СРСР” від 30 листопада 1979 p., який визначив систему, завдання та компетенцію органів державного арбітражу.

Конституція УРСР 1978 р. визначала, що “найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, підприємствами, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів, колгоспними, кооперативними та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами на території Української РСР здійснюється Генеральним прокурором СРСР і підлеглими йому Прокурором Української РСР і нижчестоящими прокурорами”.

Прокурор УРСР та прокурори областей призначалися Генеральним прокурором СРСР, а міські та районні прокурори – Прокурором УРСР із затвердженням Генеральним прокурором СРСР. Установлювався 5-річний термін повноважень прокурорів усіх ланок.

Завдання, структуру, принципи організації та діяльності прокурорських органів відповідно до Конституції СРСР 1977 р. визначив Закон СРСР “Про прокуратуру СРСР” від 30 листопада 1979 р. Підпорядковуючись тільки Генеральному прокуророві СРСР, органи прокуратури мали здійснювати свої повноваження незалежно від будь-яких місцевих органів.

Відбувається централізація органів внутрішніх справ. У 1966 р. створюється Міністерство охорони громадського порядку СРСР, якому в листопаді 1968 р. повернуто назву Міністерство внутрішніх справ СРСР. Відповідно було перейменовано Міністерство охорони громадського порядку Української РСР у МВС УРСР. Відбулося перейменування місцевих відділів охорони громадського порядку в районні, міські відділи, обласні управління внутрішніх справ. До відання МВС належали міліція, виправно-трудові установи, пожежна охорона, слідство та ін.

Міліція поділялася на територіальну й транспортну. До її складу входили карний розшук, служба боротьби з розкраданням соціалістичної власності, державна автомобільна інспекція, відомча міліція та ін.

Приймається ряд нормативних актів, спрямованих на посилення боротьби зі злочинністю та удосконалення діяльності міліції: Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про основні обов’язки і права радянської міліції з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю” від 8 червня 1973 p., нове Положення про радянську міліцію.

Положення про адвокатуру УРСР 1962 р. із змінами й доповненнями від 15 червня 1965 р. врегульовує діяльність адвокатури. Положення встановлювало організаційну форму адвокатської діяльності – обласні колегії адвокатів. Визначалися завдання та склад колегій, права й обов’язки адвокатів. За Положенням адвокатські об’єднання (колегії) здійснювали захист на попередньому слідстві й суді, представництво з цивільних справ у суді та арбітражі, надавали юридичну допомогу громадянам, підприємствам, установам, організаціям і колгоспам. Конституції СРСР та УРСР визначали, що “обвинуваченому забезпечується право на захист. Для подання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. У випадках, передбачених законодавством, юридична допомога громадянам подається безплатно”.

Закону “Про адвокатуру СРСР” від 30 листопада 1979 р. та нове Положення про адвокатуру УРСР від 1 жовтня 1980 р. сприяли удосконаленню діяльності адвокатури. Згідно із цими актами колегії адвокатів утворювалися за завами груп засновників. Загальне керівництво їх діяльністю покладалося на Ради народних депутатів. Порядок оплати юридичної допомоги та праці адвокатів встановлювали союзне та республіканське міністерства юстиції. Вони також здійснювали контроль за дотриманням колегіями адвокатів законодавства. Для надання юридичної допомоги населенню утворювалися юридичні консультації.

Керівництво нотаріальними органами, яким належало засвідчувати безспірні факти, що мали юридичне значення, в період з 1963 p. по 1970 p. здійснювалося Верховним Судом УРСР і обласними судами. Зі створенням у 1970 р. союзно-республіканського Міністерства юстиції СРСР система нотаріату ввійшла у його відання. На місцях керівництво нотаріальними конторами здійснювали відповідні відділи юстиції. Організаційно-правові засади нотаріату визначалися Законом СРСР “Про державний нотаріат” від 19 липня 1973 р. та Законом УРСР “Про державний нотаріат” від 15 грудня 1974 р.