Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦІЇ з ІДПУ.doc
Скачиваний:
132
Добавлен:
05.05.2019
Размер:
1.45 Mб
Скачать

6. Поліцейська та військова реформи

Поліцейська реформа розпочалася після затвердження царським урядом Тимчасових правил про устрій поліції у містах та повітах губерній 25.12.1862 р. Вона ліквідовувала вотчинну поліцію. У повітах та містах були створені поліцейські управління. В повітах поліцію очолювали справники, призначувані губернаторами, яким підпорядковувалися станові пристави та поліцейські урядники. В містах поліцію очолювали поліцмейстери, яких теж призначали губернатори або градоначальники. Поліцейські частини в містах очолювали міські пристави, дільниці – дільничні. Простих поліцейських називали городовими.

Після реформи поліція не виконувала господарських функцій, а стежила за виконанням законів, охороною безпеки та справами громадського благоустрою.

Військова реформа була проведена у 1864 – 1874 рр. Військову повинність мали відбувати чоловіки всіх станів віком 20 р. Строк дійсної служби скорочувався з 25 років до 6, а на флоті – до 7 років.

У серпні 1864 р. було видано Положення про військові округи (Київський, Одеський, Харківський – ліквідовані у 1880 р.). У 1864 – 1868 рр. була здійснена реорганізація Військового міністерства за родами військ.

15 травня 1867 р. був прийнятий Військово-судовий статут, за яким було запроваджено полкові, військово-окружні і головний військовий суди (у Петербурзі). Згідно статуту за непокору командиру у мирний час загрожувала каторга від 4 до 12 років, у воєнний час – розстріл. З 1878 р. справи про державні злочини, вчинені цивільними особами, розглядалися військовими судами. Відбулося реформування військових навчальних закладів. Створювалися військові училища: юнкерські у Києві, Одесі, Чугуєві, кавалерійське – в Єлисаветграді. В цих закладах віднині могли навчатися не тільки дворяни за походженням, а й вихідці з інших станів за наявності середньої освіти.

Тема 17. Державно-правові інститути на західноукраїнських землях австро-угорської імперії (кінець хvііі – друга половина хіх ст.) – 2 години

  1. Суспільний лад на західноукраїнських землях у ХVІІІ - XIX ст.

  2. Організація управління Галичиною, Буковиною і Закарпаттям до середини XIXст.

  3. Загальнодержавні органи влади і місцевого управління після створення дуалістичної монархії.

  4. Місцеве „самоврядування" та органи державної адміністрації у Галичині, Буковині та Закарпатті.

  5. Джерела і система права на західноукраїнських землях за часів австрійського панування.

1. Суспільний лад на західноукраїнських землях у ХVІІІ – ХІХ ст.

До складу Австрії Східна Галичина потрапила у 1772р. в результаті першого поділу Польщі, Північна Буковина у 1774 р. після Російсько-Турецької війни, Закарпаття у 1526 р. разом з Угорщиною (в Угорщину - в ХІ ст. в часи Галицько-Волинського князівства)

Панівну верхівку в Східній Галичині становили феодали. Магнати українського походження майже повністю були ополячені і румунізовані. Шляхтичі, які були католиками, займали державні посади, мали привілеї (безмитна торгівля, імпорт товарів, експорт продукції сільського господарства). Православні шляхтичі з 1676 р. не мали права в’їзду і виїзду за межі Польщі під загрозою смертної кари. На Закарпатті і Буковині майже не було феодалів-українців. У 1775р. уряд поділив феодалів на магнатів і лицарів.

Духовенство, перш за все католицьке, було привілейованим станом, уніатське і православне у ХVІІІ - ХІХ ст. було зберігачем українських традицій, захищало українське населення від ополячення і полонізації, однак зазнавало утисків.

Селяни становили 85-90% західноукраїнського населення. На початку ХVІІІ ст. у Східній Галичині майже не залишилось вільного населення (тяглове, халупники, підсадки, загородники, коморники, захребетники – залежні, кмети і чиншові-особисто вільні).

На Закарпатті вільних було трохи більше (удворники, лібертіни, сабодаші мали орну землю, желяри і таксалісти – тільки присадибну ділянку)

У Північній Буковині (вечини – залежні, латураші – мали право переходу)

До 1785 р. у Північній Буковині і з 1848 р. у Галичині селяни перебували в кріпосній залежності. На початку ХІХ ст. до 85% прибутків селянських господарств ішли на виконання податків і повинностей.

Безземелля і малоземелля спричинило масову еміграцію за океан (з 1880 по 1900 рр. з Галичини емігрувало близько 850 тисяч чоловік). Українською мовою у 1900р. могли писати і читати лише 7% чоловіків і 4% жінок.

Правове становище міського населення залежало від категорії міста (Львів, королівські, муніципальні, на Закарпатті – приватновласницькі містечка). Українці в містах становили меншість і жили в спеціальних кварталах і на околицях. Громадянство кожного міста було спадковим. Із середини ХІХ ст. зростає кількість мануфактур, заводиків і промислів (нафтові, соляні копальні, лісозаготівля і переробка, сільськогосподарська переробка). Збільшується кількість вільнонайманих робітників та посилюється роль буржуазії. Робочий день – 14-16 годин на добу.