4. Міська 1870 р. Реформа

Міська реформа здійснювалася на основі Міського положення, яке було затверджене Олександром ІІ 16.06.1870 р. Спочатку його дія поширювалася лише на Київ, Катеринослав, Миколаїв, Харків, Полтаву і Херсон, а потім і на інші міста.

Строком на 4 роки городяни обирали розпорядчі органи – міські думи, які у свою чергу, створювали виконавчі органи – міські управи на чолі з міським головою. Усі виборці залежно від майнового цензу поділялися на три групи, кожна з яких сукупно відраховувала до казни міста третину всіх міських податків і відповідно обирала третину кількості гласних (депутатів). В результаті кілька десятків крупних власників, які становили першу групу виборців, обирали стільки ж депутатів думи, як і сотні середніх власників, що утворювали другу групу, чи тисячі дрібних власників, які належали до третьої групи виборців.

Компетенція міських дум була подібною компетенції земств. Вони займалися благоустроєм міст, охорони здоров’я, освітою, розвитком промисловості, торгівлі, станом ринків.

5. Судова реформа 1864 р. В Україні

Найпослідовнішою з усіх була судова реформа, проведена на основі затверджених 20.11.1864 р. судових статутів. Були відмінені станові суди і запроваджувалися дві системи судів: загальна та мирова.

Система мирових (місцевих) судів (розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи, передусім намагаючись примирити сторони) складалися з двох ланок:

1. дільничний мировий суддя (зазвичай, у повіті було декілька дільниць мирового суду, кожна з яких об’єднувала по кілька волостей; почесний мировий суддя (не мали спеціальної дільниці, але користувалися усіма правами мирового судді);

2. повітовий з’їзд мирових суддів – апеляційна інстанція для справ, що розглядалися дільничними мировими суддями ( у складі не менше як трьох суддів).

Загальною касаційною судовою інстанцією, яка також поширювалася на мирові суди, було визначено Сенат. Провідною ланкою в системі мирових судів був мировий суд із підсудністю в цивільних справах на суму до 500 руб., а в кримінальних – по злочинах і проступках із санкцією до 300 руб. Штрафу, трьох місяців арешту чи трьох років тюрми.

Мирові суди в українських губерніях, порівняно з центральноросійськими, створювалися на декілька років пізніше (на Правобережній Україні – з 1871 р.). Суддів у мирових судах обирали повітові земські збори на три роки для сільської місцевості, а для міст обирали міські думи. Однак, в губерніях Правобережної України мирові судді призначалися царським міністром юстиції. Кандидат на посаду мирового судді мав відповідати певним вимогам: мати майна не менш ніж на 15 тис.руб., середню або вищу освіту, стаж практичної роботи не менше 6 років та бути не молодшим 25 років.

Систему загальних судів складали:

1. окружні суди (суд першої інстанції в цивільних і кримінальних справах у межах декількох повітів);

2. судові палати (друга ланка загальної судової системи; одна на декілька губерній, а також – орган судового управління);

3. Сенат (вищий касаційний суд).

Особливе місце в системі загальних судів посідав Верховний кримінальний суд, що розглядав справи про найбільш важливі державні злочини. В Україні загальні суди обох ланок діяли лише на Лівобережжі (у Полтавській, а з 1869 р. – в Чернігівській губерніях) та в кількох губерніях (Херсонська, Катеринославська, Таврійська) Південної України.

За судовою реформою вводилася адвокатура. Адвокати поділялися:

1. присяжні повірені (здійснювали представництво сторін в усіх судових установах; ними могли бути тільки особи, які закінчили юридичний факультет і прослужили не менше 5 років у судовому відомстві);

2. приватні повірені (працювали лише в тих судах, де були прописані; вік – 18 років та іспит в окружному суді).

Прокуратура діяла у складі судового відомства під керівництвом генерал-прокурора (одночасно був і міністром юстиції). У кожній з ланок системи загальних судів: окружних судах, судових палатах, Сенаті та Верховному кримінальному суді засновувалися посади прокурорів та їхніх товаришів (помічників).

Нотаріат створювався у повітових і губернських містах. У тих населених пунктах, де не було нотаріусів, посвідчення актів здійснювали мирові судді.