4. Утворення реєстрового козацтва, його правове становище.

Наміри взяти козацьке військо на державну службу сягали 20-30-х рр. ХVІ ст. Однак реалізувалася ця ідея 1570 р., коли король Сигізмунд ІІ Август дає доручення вибрати з-поміж козаків на державну службу «певний почет», що мав діставати річну платню зі скарбниці за умов несення військової служби. В 1572 р. було створено козацький загін в кількості 300 душ, які були записані в окремий список (реєстр). Їхнє офіційне призначення полягало в охороні південно-східних кордонів від турецько-татарських нападів. Але основна мета створеного полку козаків під командуванням Яна Бадовського полягало в запровадженні певного контролю над Запорозькою Січчю. Реєстр то розпускався, то поновлювався.

Козацькі вольності реєстровців окреслювалися у грамоті короля Стефана Баторія від 1592 року. Фактично цією грамотою козаки визнавалися як окремий стан та отримували статус регулярного війська. Реєстровці користувались правом власної військової, адміністративної та судової юрисдикції. У володіння створеного війська було передано містечко Трахтемирів.

Реєстрові козаки вступали з Річчю Посполитою у договір як новий самостійний привілейований вільний стан. Виникнення реєстру мало ще й те значення, що відтоді офіційно були визнані лише ті козаки, яких уписували до реєстру. Усе ж інше козацтво опинилося на становищі невизнаної, або нелегальної маси, і цим було поставлено поза законом. Реєстрове козацьке військо у польських офіційних документах називалося «Низовим» або «Запорозьким військом». Було сформовано шість полків.

Вищим органом адміністративного, військового і судового управління в реєстровців виступав уряд генеральної старшини на чолі з гетьманом, який затверджувався королем Речі Посполитої. Остання обставини ставила гетьманів у залежність від волі польського монарха. А вищим органом самоуправління реєстрового козацтва також була загальна військова рада, яка принципово не відрізнялася від ради запорожців.

Польський уряд часто використовував реєстрових козаків у війнах із сусідами та для боротьби проти Запорозької Січі.

Щоб остаточно підірвати сили українського народу, Річ Посполита вдалася до надзвичайних за жорстокістю репресій щодо козацтва. Після поразки козацького повстання Я. Остряниці та Д. Гуні у 1638 р. Польський Сейм затверджує „Ординацію Війська Запорізького реєстрового”, за якою було скасовано демократичні козацькі вольності, на основні посади кандидатури призначалися сеймом, а реєстр становив всього 6 тис. чоловік, козаки перетворювалися «у хлопів». З виданням «Ординації» козаки зводилися до помічного польського війська, призначеного для сторожової служби. Всі ознаки Козацької держави скасовувалися. Поляки намагалися силою повернути козацтво у давній статус, знищивши державні демократичні чинники в його устрої.

Лекція 11. УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ПІД ЧАС ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ 1648 – 1654 рр. – 2 години

1. Причини, антикріпосницький і народно-визвольний характер Визвольної війни 1648-1654 рр.

2. Правовий статус України за Зборівським і Білоцерківським договорами.

3. Формування органів влади і управління на українських землях у роки Визвольної війни.

4. Правовий статус України у складі Московської держави згідно з "Березневими статтями" і царськими жалуваними грамотами від 27 березня та 12 квітня 1654 р.

5. Політично-правова оцінка та історичне значення входження України до складу Російської держави.

1. Причини, антикріпосницький і народно-визвольний характер Визвольної війни 1648-1654 рр.

Після Люблінської унії більшість українських земель опинилося під владою Речі Посполитої. На межі ХVІ – ХVІІ століть в Україні наростав феодально-кріпосницький, національний і релігійний гніт. Внаслідок цього стали спалахувати одне за одним народні повстання. Вони охопили майже всю Центральну і Східну Україну. Але ці повстання жорстоко придушувалися, багато учасників було страчено, причому мученицькою смертю.

Прийняті 1632 р. «Статті для заспокоєння руського народу» не залагодили напруженої ситуації. Польські феодали на українських землях встановлювали кріпосне право,численні повинності селян і міщан, переслідували православну віру, закривали церкви.

Замість піти повсталим на поступки, спробувати пом’якшити ситуацію, влада пішла протилежним шляхом і прийняла 1638 р. «Ординацію». В результаті застосування терору на деякий час повстання в Україні припинилися. Польська історіографія назвала час з 1638 по 1648 рр. часом «золотого спокою». Але це був оманливий спокій перед бурею.

Насильство над українським народом збоку польського панства і шляхти продовжувались. Сприяли цьому ще й слабкість у Польщі королівської влади, всесилля магнатів, сваволя шляхти, політична анархія і корупція в державному управлінні.

Напередодні вибуху народно-визвольної війни соціально-економічні, політичні та національно-релігійні суперечності значно загострилися. Обіцянками козацькій старшині і православній шляхті зрівняти їх у правах з польською шляхтою ніхто вже не вірив.

У січні 1648 р. на Запорожжі знову повстали козаки, а коли до них прибув Б. Хмельницький, повстання стало розгортатися і незабаром переросло в національно-визвольну війну, яка охопила всю Україну від Лівобережжя до Волині і Східної Галичини. Селяни, як українські, так і польські, громили маєтки панів і шляхти, виганяли місцеву адміністрацію, палили документи і привілеї, що засвідчували їх кріпосну залежність та повинності, панський інвентар, орендні листи тощо. Селяни відмовлялися виконувати панські повинності, платити податки. Все це вилилося в унікальне, притаманне лише Україні явище – покозачення селян.

Всенародна боротьба, яка охопила Україну, була за своїми рушійними силами, суттю та розмахом справжньою революцією – національно-визвольною та антикріпосницькою за характером. До повсталих прилучилося й реєстрове козацтво, невдоволене порядками, уведеними «Ординацією».