4. Юридичний зміст столипінської аграрної реформи.

Відміна кріпосного права не вирішила основних проблем сільського господарства в Російській імперії: перебудови на капіталістичний лад та забезпечення товарним зерном для внутрішніх і зовнішньоторговельних потреб. Володіючи найродючішими в світі землями, населення не могло саме себе прогодувати.

Розширення особистих прав селян і найбільші зміни в аграрних відносинах, пов’язані із прийняттям низки законодавчих актів, що були підготовлені за безпосереднього керівництва голови Ради міністрів П.Столипіна, а тому отримали назву столипінських реформ. Серед них особливе значення мали царський указ від 9 листопада 1906 р. «Про доповнення деяких постанов діючого закону, який стосується селянського землеволодіння й землекористування», закони «Про зміну й доповнення деяких постанов про землеволодіння» від 14 червня 1910 р. та «Про землеустрій» від 29 травня 1911 р. Ці законодавчі акти ініціювали й визначали порядок переходу від общинної селянської власності на землю до одноосібних володінь у формі відрубного й хутірського господарства. Складовою частиною аграрної реформи було переселення близько 1 млн. селян з України до Сибіру. Проте гострих соціальних проблем остаточно розорених селян так і не було розв’язано.

5. Мілітаризація державного апарату Російської імперії в роки Першої світової війни

На початку ХХ ст. в Україні діяли нормативно-правові акти попереднього періоду.

В роки буржуазно-демократичної революції 1905 – 1907 рр. для захисту права приватної власності були прийняті декілька царських указів:

1) 10.04.1905 р. «Про майнову відповідальність сільських товариств і селищ, селяни яких брали участь у безпорядках, що відбулися останнього часу в деяких місцевостях»;

2) 26.04.1906 р. «Про майнову відповідальність учасників погромів і грабежів у сільській місцевості».

Закон від 3.06.1912 р. зрівняв дочок із синами у спадкуванні рухомого і нерухомого майна. 23.06.1912 р. було прийнято ряд законів, якими вперше в законодавстві Російської імперії про фабрично-заводську працю було уведено принцип обов’язкового страхування працівників.

На початку 1903 р. було затверджене нове Кримінальне уложення, у якому вперше був сформульований найважливіший принцип кримінального права: немає покарання без злочину, передбаченого законом. Кримінальне уложення дуже чітко визначало форми вини – умисел (прямий і непрямий) і необережність; стадії вчинення злочину; види співучасті; обставини, що усували або посилювали кримінальну відповідальність. Уложення передбачало, що засудження до смертної кари, каторги або заслання на поселення поєднувалося з позбавленням прав стану, до якого належав підсудний.

19 липня 1914 р. Російська імперія вступила в Першу світову війну. В умовах воєнного часу приймались нормативні акти, які різко обмежували проголошені в Основних державних законах Російської імперії прав і свободи підданих. Так, 20 липня 1914 р. царським указом вводилося «Тимчасове положення про військову цензуру», згідно якого в Україні були закриті всі національні видання.

17 серпня 1915 р. була створена система надзвичайних органів воєнно-економічного регулювання – чотири Особливі наради:

1) з оборони;

2) з палива;

3) з продовольчої справи;

4) з перевезення палива, продовольчих і воєнних вантажів.

Пізніше було створено Особливу нараду з улаштування біженців. Діяльність Особливих нарад проводилася у формі комісій та місцевих комітетів.

На територіях, які входили до району воєнних дій, було оголошено воєнний стан. Державний порядок і громадський спокій забезпечувало військове командування, якому підпорядковувалися губернатори та генерал-губернатори. Багато злочинів, в тому числі і майнові, розглядалися військовими судами. За «очевидні» злочини суд здійснювався військово-польовими судами, судочинство в яких характеризувалося короткостроковим слуханням справи, відсутністю захисту, корпоративністю суду, неможливістю оскарження вироку.