4. Місцеве "самоврядування" у Галичині, Буковині і Закарпатті

Для посилення свого панування над Галичиною і Буковиною імператор Франц-Йосип І створив у 1867 р. галицький і буковинський крайові сейми. Згідно положення про вибори до сейму обиралися депутати по 4 куріях на 6 років

1 курія – великі землевласники-поміщики;

2 курія – представники великої торговельно-промислової буржуазії;

3 курія – міська буржуазія великих міст та чиновники і представники вільних професій;

4 курія – сільська, була поділена по 500 так званих провиборців з високим майновим цензом, які обирали одного уповноваженого, який мав право безпосереднього голосування.

До складу сеймів за посадою входили митрополити, єпископи та ректори університетів. У складі сеймів була повна перевага буржуазії, поміщиків, за національним складом не більше 10% українців.

Маршалок галицького сейму призначався імператором, зазвичай з числа польських магнатів. Його заступником був львівський греко-католицький єпископ. Буковинський сейм очолював румунський магнат. Його заступником призначався православний митрополит.

Діяльність сейму підпорядковувалась центральній владі, всі акти сейму в обов’язковому порядку підлягали санкції імператора. Імператор мав право скликати і розпускати сейм. Діяльність сейму у Галичині контролював намісник, у Буковині – крайовий президент. Виконавчим органом сеймів був крайовий комітет, в якому головував маршалок. У Галицькому крайовому комітеті було 6 чоловік (з них 1 українець), у буковинському було 4 чоловіки з числа депутатів сейму.

У 1862 р. було ухвалено імператорський закон про місцеве самоврядування, і на його підставі у 1866р. опублікований галицький крайовий закон про громади (гміни). На підставі закону створювалися повітові громади (гміни). Органами повітової громади була повітова рада у складі 26 депутатів, як керівний орган; і повітовий комітет у складі 7 членів на чолі з повітовим старостою, якого затверджувався імператором.

У містах і селах із числа найбагатших мешканців обиралися міські і сільські ради, які формували управи, а у великих містах – магістрати. Бургомістри у містах і війти у селах затверджувалися повітовими старостами. Для Львова і Чернівців 14 жовтня 1870 р. імператором були ухвалені статути міського самоврядування, яке очолював президент.

Місцевими органами самоврядування із дорадчими функціями на Закарпатті у ХІХ ст. було комітатське зібрання як дорадчий орган при жупані.

5. Судоустрій

Спочатку залишалася стара судова система. У Галичині діяли земські, гродські, підкоморські, конфедератські, церковні, магістратські, вотчинні суди. В часи імператора Йосипа ІІ було встановлено правило, відповідно до якого поміщик-суддя мусив складати спеціальні іспити на право здійснювати правосуддя. Якщо ж поміщик не складав іспит,то за свій кошт мусив утримувати суддю (юстиціарія).

У 1773 р. у Львові було створено верховний губернаторський суд як апеляційну інстанцію для всіх нижчих судів Галичини. З 1774р. він був реформований у імператорсько-королівський трибунал. Вищою інстанцією судового нагляду з 1780 р. був Галицький сенат у складі верховної судової палати, розташованої у Відні.

Згідно з австрійським положенням про суд 1849 р. судова влада відокремлювалася від законодавчої та виконавчої і проголошувалася незалежною і позастановою. Були запроваджені суди присяжних, повітові колегіальні суди, крайові суди і вищий крайовий суд у Львові (для Галичини і Буковини). Найвищою судовою інстанцією в державі був Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні. Згідно з австрійським законодавством суд підпорядковувався прокуратурі. Тому з 1850 р. при кожному крайовому суді був державний прокурор

З 1781р. в Галичині була заснована адвокатура. У Львові, Станіславові,Чернівцях створювалися палати (колегії) адвокатів. Вимоги до адвокатів: ступінь доктора права,7 років стажування, здача кваліфікаційних іспитів.