3. Органи та система управління російського царату в Україні.

Після поділу України на губернії відбулася остаточна ліквідація решток автономії українських земель. Українські землі відтепер були підпорядковані центральним та місцевим органам влади й управління Росії.

На чолі держави стояв імператор (цар), який мав необмежену владу. Центральне управління здійснювали наступні органи: „Власна Його Імператорської Величності Канцелярія” ( з 1812 р.), яка спиралася на жандармський корпус; Державна рада (з 1810 р.) – дорадчий орган; Комітет міністрів ( з 1811 р), міністри безпосередньо підпорядковувалися царю. Сенат на цей час втратив свою силу і став апеляційної інстанцією для судів губерній.

На чолі місцевого управління були генерал-губернатори і губернатори, які зосереджували в своїх руках вищу місцеву адміністративну, поліцейську, наглядову й судову владу. У своїй діяльності губернатор спирався на станові дворянські збори, а генерал – губернатор на розташовані в губерніях війська, які використовувалися для придушення народних повстань.

Крім губернатора губернією управляли: 1) губернське управління (віце-губернатор, радники, прокурор, канцелярія). 2) губернські установи (казенна палата, суд, присутствіє поліції, рекрутське присутствіє).

У повітах влада належала земському суду на чолі з капітаном-ісправником. Йому допомагало повітове казначейство, правління державних маєтностей, митні установи та інші. Земський суд, крім здійснення правосуддя, забезпечував оплату податків, виконання повинностей, виконував функції нагляду за станом громадського порядку.

Для управління державними селянами були створені волості, в яких діяли волосні управління у складі волосного голови, старости, писаря.

У містах управляли виборні установи (міські ради, магістрати) та поліцейські органи на чолі з городничим. У великих портових містах (Одеса, Херсон, Феодосія) у 1803 були створені градоначальства на чолі з градоначальниками, які мали повноваження губернаторів.

Збройні сили. На території України Росія утримувала значні збройні сили, які утримувалися коштом місцевого населення (Малоросійське, Київське, Новоросійське – Бессарабське генерал – губернаторства). Особливо багато полів було дислоковано на Півдні України (Катеринославська та в Слобідська – Українській губернії (до 20 полків). Збільшувалась кількість військових поселень. У великий військовий центр було перетворено Київ.

У 1812 р. Було створено 4 козацьких полків на правобережжі і 15 – на лівобережжі, але в 1816 р. лівобережні полки були реформовані.

1830 р. – Малоросійський генерал – губернатор м. Репнін сформував 8 полків для придушення польського повстання. Пізніше ці полки були відправлені на Північний Кавказ і перетворені в регулярні (Терське козацьке військо).

Судова система, яка діяла на початку століття:

Після проведення судової реформи 1782 – 1789 р. судова система була наступною.

В колишній Гетьманщині:

1. Перша інстанція, де розглядалися справи по суті:

а) для дворян – повітовий земський суд (у 1835р. скасовувався);

б) для городян – міський магістрат;

в) для вільних селян – нижня розправа; підкоморські, які у 1830 р. скасовувалися.

2. Друга (апеляційна та ревізійна) інстанція. Для всіх станів у кожній губернії створювались палата кримінального суду і палата цивільного суду.

На Правобережжі з часів Речі Посполитої:

1) Перша інстанція, де розглядалися справи по суті:

а) підкоморські;

б) земські;

в) магістратські;

г)ратушні суди.

2) Друга (апеляційна) інстанція. Судову систему Правобережжя очолював в губерніях головний суд, як апеляційна інстанція.

У Південних губерніях з початку їх утворення вводилося російське судочинство.

1) Перша інстанція.

а) у повіті дворяни судилися повітовим земським судом;

б) різночинці надвірним губернським судом.

2) Друга інстанція – судові палати з кримінальних і цивільних справ.

В кожній губернії діяли совісні суди (розглядали справи у примирливому порядку, кримінальні справи про злочини божевільних і малолітніх).

З 1808 р. спочатку в Одесі, потім в інших приморських містах: Миколаєві, Керчі (1832р.) вводяться комерційні суди, склад яких обирається купецтвом.

У 1829 р. судочинство в Україні було переведено на російську мову.