3. Окремі напрями кодифікаційних робіт.

а) кримінальне законодавство:

Згортання військової юстиції, проведення амністій, обмеження застосування смертної кари в післявоєнний період поставили перед кримінальним правом нові завдання.

Прийнятий 28 грудня 1960 р. Кримінальний кодекс УРСР базувався на Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік (1958 p.). Він повністю увібрав у себе загальносоюзні закони про кримінальну відповідальність за державні, військові та інші злочини, спрямовані проти СРСР. Кодекс поділявся на Загальну та Особливу частини. Загальна частина складалася з п’яти глав, Особлива частина, за ознаками родового об’єкта, містила одинадцять глав:

Вік кримінальної відповідальності підвищувався до 16 років, за скоєння тяжких злочинів цей вік наставав у 14 років. Знижувався максимальний, з 25 до 15 років, термін позбавлення волі. Відновлювалась практика умовного засудження, встановлювався новий порядок умовно-дострокового звільнення від покарання і заміни покарання більш м’яким. Смертна кара проголошувалася виключною мірою покарання.

Як загальну тенденцію слід відзначити пом’якшення відповідальності за злочини, які не становили великої суспільної небезпеки, при посиленні відповідальності за найтяжчі злочини проти життя та здоров’я особи. Водночас КК 1960 р. зберігав норми, спрямовані на боротьбу з інакомисленням (ст. 56 – “зрада Батьківщині”, ст. 61 – “шкідництво”, ст. 62 – “антирадянська агітація і пропаганда” та ін.), під дію яких підпадали вияви невдоволення владою і дисидентства.

б) кримінально-процесуальне законодавство:

28 грудня 1960 р. було прийнято Кримінально-процесуальний кодекс УРСР; з 1 квітня 1961 р. він набув чинності. Підґрунтям КПК стали Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік (1958 p.). Кодекс складається із Загальної та Особливої частин, які разом містять шість розділів. Загальна частина об’єднує норми стосовно усіх стадій і форм провадження з кримінальних справ, підсудності, прав і обов’язків учасників процесу, вимог до доказів, обставин, що виключають можливість участі в кримінальному судочинстві, строків та судових витрат.

Особлива частина регламентує порушення кримінальної справи, дізнання і попереднього слідства; провадження справ у суді першої інстанції; касаційне оскарження вироків, ухвал суду й постанов судді та внесення на них подання прокурора; виконання вироку, ухвали й постанови суду; застосування примусових заходів медичного характеру. КПК 1960 р. закріплював перехід на демократичні засади кримінального процесу, розпочатий у 1956 p., коли було скасовано особливий процесуальний порядок провадження слідства та судового розгляду у справах про терористичні організації й терористичні акти, шпигунство й диверсії. Основні принципи процесуального права: здійснення правосуддя тільки судом на засадах рівності всіх громадян перед законом; участь у суді першої інстанції народних засідателів; колегіальність розгляду у всіх судах; гласність судового розгляду; право обвинуваченого на захист.

в) цивільне законодавство:

Новий Цивільний кодекс УРСР був Прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і віддзеркалював Основи цивільного законодавства Союзу РСР (1961 p.). Кодекс містив вісім розділів. Істотний вплив на основні положення ЦК 1963 p. мали утопічні погляди КПРС щодо побудови комунізму. Так, завданням кодексу проголошувалося регулювання “майнових і пов’язаних із ними немайнових відносин з метою створення матеріально-технічної бази комунізму та дедалі повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян”. Перевага віддавалася забезпеченню права державної власності. Подальшого розвитку набуло зобов’язальне право, якому присвячено переважну більшість статей кодексу. Цивільний кодекс 1963 р. містив норми, що врегульовували як загальні положення про зобов’язання, так і окремі види зобов’язань Особлива увага надавалася забезпеченню тих видів зобов’язань, зміст яких виникав з актів планування народного господарства.

Установлювалися дві черги спадкування за законом: 1) діти, чоловік чи дружина, батьки померлого; 2) брати, сестри, діди й бабусі. Заповідач отримав право заповідати свою власність також іншим особам або позбавляти спадщини на власний розсуд.

г) цивільно-процесуальне законодавство:

У липні 1963 р. був прийнятий Цивільно-процесуальний кодекс УРСР, який складався із шести розділів, об’єднаних у Загальну та Особливу частини. Він копіював положення основ цивільного судочинства СРСР 1961 р. Розширювалося коло учасників цивільного процесу, збільшувалися їхні процесуальні права, чіткіше розрізнялися докази і засоби доказування, більше уваги приділялося демократичним принципам процесуального права, в т.ч. провадження судочинства українською мовою або мовою більшості населення місцевості. Основні принципи цивільного процесуального права: здійснення правосуддя тільки судом на засадах рівності всіх громадян перед законом; участь у суді першої інстанції народних засідателів; колегіальність розгляду у всіх судах; гласність судового розгляду; право обвинуваченого на захист.

д) сімейно-шлюбне законодавство:

20 червня 1969 р. був прийнятий Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР , який містив шість розділів. Основні завдання Кодексу: зміцнення сім’ї; побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі, на позбавлених матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги усіх членів сім’ї; виховання дітей сім’єю; охорона інтересів матері й дитини. Умови вступу в шлюб: взаємна згода, досягнення шлюбного віку (18 років для чоловіків 1 17 – для жінок); неперебування в іншому шлюбі; дієздатність; відсутність близької спорідненості.

Припинення шлюбу – тільки в судовому порядку. Кодекс урегульовував особисті та майнові відносини у сім’ї.

ж) земельне і природоохоронне законодавство:

8 липня 1970 р. було прийнято Земельний кодекс УРСР, який складався із 11 розділів. Кодекс встановлював монопольне право власності держави на землю. Землі згідно розділів розподілялися на: землі сільськогосподарського призначення; населених пунктів; промисловості; транспорту, курортів, заповідників; державного лісового фонду; державного запасу. Врегульовувалися питання земельного кадастру та державного землевпорядкування; вирішення земельних спорів; відповідальність за порушення земельного законодавства.

9 червня 1972 р. був затверджений Водний кодекс УРСР, який затверджував державну власність на водні ресурси

9 липня 1975 р. були затверджені Основи законодавства СРСР і союзних республік про надра, а 1977 р. – Основи лісового законодавства.

25 червня 1980 р. був прийнятий закон СРСР «Про охорону атмосферного повітря» і Закон «Про охорону і використання тваринного світу».

є) виправно-трудове законодавство:

23 грудня 1970 р. був затверджений Виправно-трудовий кодекс УРСР, який вводився в дію з 1 червня 1971 р. Він базувався на положеннях Основ виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік, прийнятих 11 липня 1969 р. Сутність основних положень ВТК УРСР 1970 р. збігалася також із нормами Виправно-трудового кодексу УСРР 1925 р. У кодексі визначався порядок та умови відбуття покарання, регламентувалась діяльність виправно-трудових установ. ВТК УРСР 1970 р. мав 8 розділів, які містили 23 глави (126 статей).

У подальшому Основи виправно-трудового законодавства СРСР були доповнені розділом про порядок і умови виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 p.).

ж) трудове законодавство:

10 грудня 1971 р. Верховна Рада УРСР прийняла Кодекс законів про працю УРСР (КЗпП УРСР), який набув чинності з 1 червня 1972 р. Кодекс, відтворюючи положення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю (1970 p.), визначав правові засади й гарантії здійснення громадянами права на працю. КЗпП УРСР складався з 18 глав і містив норми про колективний договір; трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; заробітну плату; гарантії та компенсації працівникам; охорону праці, працю жінок; працю молоді; пільги для робітників і службовців, які суміщають роботу з навчанням; профспілки та участь робітників і службовців в управлінні виробництвом; трудові спори тощо.

Водночас законодавство спрямовувалося на посилення боротьби з порушниками трудової дисципліни, прогульниками. 1983 року приймаються Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС “Про посилення роботи щодо зміцнення соціалістичної дисципліни праці”, “Про додаткові заходи щодо зміцнення трудової дисципліни”. На зміцнення трудової дисципліни спрямовувалися зміни до трудового законодавства, внесені Указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1983 р. Зокрема до злісних порушників трудової дисципліни санкціонувалося застосування таких видів стягнень, як переведення на певний строк на нижчеоплачувану роботу, зменшення прогульникам чергової відпустки на кількість днів прогулу та ін.

з) житлове законодавство:

Житловий кодекс УРСР був прийнятий Верховною Радою УРСР 30 червня 1983 р., авводився в дію з 1 січня 1984 р. Він відображав положення Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік (1981 p.). Кодекс містив сім розділів: І. Загальні положення. II. Управління житловим фондом. III. Забезпечення громадян жилими приміщеннями, використання жилих приміщень. IV. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатація і ремонт. V. Відповідальність за порушення житлового законодавства. VI. Вирішення житлових спорів. VII. Заключні положення. Норми Кодексу становили правовий механізм реалізації гарантованого Конституціями СРСР (1977 р.) та УРСР (1978 р.) права громадян на житло. Врегульовувався порядок надання житлової площі й поліпшення житлових умов громадянам, передбачалася відповідальність за порушення житлового законодавства.

і) адміністративне законодавство:

7 грудня 1984 р. був прийнятий Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення. Завданням законодавства Української РСР про адміністративні правопорушення визначалася охорона суспільного ладу УРСР, соціалістичної власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого порядку управління, державного й громадського порядку, зміцнення соціалістичної законності. Кодекс мав п’ять розділів.

Адміністративним правопорушенням визнавалась протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права й свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Кодекс визначав види адміністративних стягнень. Вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність, становив 16 років. При цьому до осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачалося застосування переважно заходів впливу (зобов’язання попросити вибачення у потерпілого, попередження, догана тощо).