Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦІЇ з ІДПУ.doc
Скачиваний:
132
Добавлен:
05.05.2019
Размер:
1.45 Mб
Скачать

4. Адміністративно-територіальний поділ і місцеве управління на українських землях литовсько-польської доби.

Місцеве управління на українських землях Великого князівства Литовського після ліквідації удільних князівств здійснювали намісники-державці. Попри неодноразові зміни адміністративно-територіального поділу місцеве управління завжди трималося на основоположному принципі тимчасового держання земельної власності з обов’язковою умовою відбування військової служби.

У перші декілька десятиліть литовсько-руської державності Велике князівство Литовське складалося з удільних князівств на чолі з удільними князями, нащадками родів Рюриковичів і Гедиміновичів. У межах свого уділу вони зосереджували у своїх руках владу, аналогічну великому князеві, і підпорядковувалися останньому як васали сюзеренові.

Упродовж першої половини ХV ст. інститут удільних князів трансформувався у призначуваних князем намісників земель, які зосереджували у своїх руках адміністративно-судові та військові функції. Головним обов’язком і відповідальністю намісника була організація військової служби. Він роздавав шляхті маєтки за службу і позбавляв землеволодіння. Під час війни намісник очолював військо своєї землі. Намісникам підпорядковувалися керівники волостей – державці, які, окрім адміністративно-судових і вйськових, мали фінансово-економічні функції. Останні полягали у повноваженнях державця управляти державним доменом з усім господарством і збирати податки.

Під польським впливом після Люблінської унії були порушені т.зв. обласні привілеї. Територія України була поділена на 7 воєводств (старі, які існували в складі Польського королівства, - Руське, Белзьке, Подільське й нові, які відійшли від Литви, - Волинське, Брацлавське, Київське, Чернігівське) і на судові повіти. Великий князь став призначати своїх урядовців. Управляти воєводствами призначали воєвод та їх заступників каштелянів, повітами – повітових старост. В їх компетенцію входили: збір податків, судочинство, організація оборони, забезпечення правопорядку. Апарат місцевого управління становили службовці зі староруськими назвами (тіуни, датські). Пізніше з’явилися інші службовці: возні (були помічниками старост), хорунжі, городниці, мостівничі тощо.

У містах порядок управління був досить строкатим і встановлювався відповідно до категорії міста. У королівських містах адміністрацію формувала королівська влада, у приватновласницьких – магнати, шляхта, церква, яким належало дане місто. Управління здійснювалося призначуваними війтами та їх помічниками. У деяких містах міщанам дозволялися окремі елементи самоврядування: верхівкою міщан, могли обиратися одно- чи двопалатні ратуші, «радовці», які допомагали війту. В цілому ж власники міст – феодали, а також королівська адміністрація втручалася в соціально-економічне життя міст, обкладали населення непомірними податками й повинностями, а інколи й просто грабували. Тому міщани всіляко (за певну винагороду) домагалися переведення королівською владою їхніх міст на самоврядування на основі магдебурзького права.

Тому більшість міст мали магдебурзьке право, яке надавалося спеціальним привілеєм Великого князя. Такі міста мали органи самоуправління, яке очолювали війти та бурмістри, а розпорядчі функції виконували писар та шафарі. Органами судової влади була рада (колегія у адміністративних справах) і лава (колегія у кримінальних та у адміністративних справах).

Лекція 9. ПРАВО НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО, КОРОЛІВСТВА ПОЛЬСЬКОГО І РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ – 2 години

  1. Загальна характеристика джерел феодального права литовсько-польської доби, які діяли на українських землях.

  1. Кодифікації права у Великому князівстві Литовському.

  2. Особливості застосування магдебурзького права на українських землях.

  1. Система судоустрою та судочинства на українських землях у складі Великого князівства Литовського, Королівства Польського і Речі Посполитої.

  2. Основні риси цивільного права (право власності, зобов’язальне право, спадкове право, шлюбно-сімейне право).

  3. Основні риси кримінального права (поняття і види злочинів, мета і система покарань).

  1. Загальна характеристика джерел феодального права литовсько-польської доби, які діяли на українських землях.

На українських землях, що входили до складу Литовської держави, діяла досить строката система права. Первісною базою формування литовської правової системи на українських землях стали норми Руської правди та українського звичаєвого права. Розвиток нормотворчої діяльності великого князя разом із радою і Вальним сеймом у ХV ст.. привів до звуження сфери дії звичаєвого права та встановлення пріоритету законодавства.

Власна законодавча діяльність литовських князів спочатку розвивалася у формі Привілейних грамот, щодо окремих питань, осіб, груп осіб, а пізніше – станів.

Згодом у вжиток увійшли нові назви законодавчих актів – постанови, устави, ухвали.

Спочатку роль польського права на українських територіях була незначною. Польські суди основними джерелами визнавали королівські та великокнязівські грамоти, 3 Литовські статути, „Уставу на волоки”. Пізніше Річ Посполита рецепіювала більш розвинену правову систему Великого князівства Литовського, яке розвинулось на основі руського права.

З 1614 р. став діяти затверджений королем Сигізмундом ІІІ і перекладений польською мовою ІІІ Литовський статут, в якому знайшли відображення окремі принципи польського феодального права. На той час це був найдосконаліший кодекс. У ньому закріплювалося панівне становище шляхти, оформлялося остаточне закріпачення більшості селян, регламентувалося судочинство, влада монарха обмежувалася законом, судова влада відмежовувалася від адміністративної, проголошувалася єдність права для всіх громадян, гарантувалося право у копних судах судитися за нормами свого звичаєвого права.

Діяло Магдебурзьке право, перш за все, по відношенню до верхівки міського населення, нижчі верстви громадян усувалися від участі в управлінні містом.

Продовжував діяти Судебник Казимира ІV Ягеллона (1488 р.), „Генріхові артикули” (1572 р.), джерела церковного права.

Основні джерела права, що діяли на українських землях Литви і Польщі:

  1. Звичаєве давньоруське право.

  2. „Руська правда”.

  3. Законодавча діяльність Великих князів: т.зв. привілеї (Привілейні грамоти)

а) пожалувані (за якими надавались землі, титули тощо);

б) пільгові (звільняли від сплати повинностей);

в) охоронні (відновлювали порушені права);

г) земські (надавали виняткові права окремим станам населення);

д) обласні (надавали автономію окремим землям).

  1. Земські уставні грамоти (підтверджували давні права українських земель).

  2. Міжнародні договори з Лівонським та Пруським орденами і Московією та Польщею.

  3. Судебник Великого князя Казиміра ІV 1468 р.

  4. «Артикули Генріха Валуа» 1572 р.

  5. Литовські статути

  6. Збірники магдебурзького права, пристосовані до місцевих умов.

  7. Церковне право.