4. Джерела права. „Звід законів Російської імперії" та його значення в історії права України.

У першій половині ХІХ ст. завершується ліквідація національної правової системи. В сфері публічного права суди керувалися винятково російським законодавством.

Джерела права:

кодифікації українського права, що діяло на початку 19 ст.,

1. „Свод местных законов губерний и областей, присоединённых от Польши.

2. „Собрание гражданских законов, действующих в Малороссии”. (Собрание Малоросийких прав) –1807р.

3. „Литовский статут в российской редакции – 1811 р. (дія Литовських статутів у 1840 р. скасовувалась на Лівобережжі, а в 1842р. – на Правобережжі)”.

4. „Свод местных законов западных губерний” (1830-1838р.)

5. „Полное собрание законов Российской империи” (законодавство з 1649 по 1827 р. в хронологічному порядку; в 1830 р. видано 46 томів);

6. „Свод законов Российской империи” (перша редакція вийшла у 1832 – 1842рр. – 15 томів, 8 книг. Це було зібрання чинних на той час законодавчих актів Російської імперії , розміщених у тематичному порядку. У 10 томі другого видання містилися місцеві закони Чернігівської і Полтавської губерній).

7. „Уложение о наказаниях уголовных и исправительных” 1845 р.

Кодифікаційні роботи проводилися під керівництвом М.Сперанського. ( в комісію входили Завадовський, Повстанський, Давидович, Балудянський,)

Цивільне право регулювалося Х томом „Зводу законів Російської імперії”. Вперше в Російському законодавстві тлумачилося права власності в повному обсязі. Інститут права власності містив кваліфікацію об’єктів і суб’єктів права власності, види обмежень права власності і його захисту, поділ речей на рухомі і нерухомі. Головним об’єктом права власності залишалася земля.

Зобов’язання в основному виникали із договорів, приписів закону, наслідків вчинення злочину або цивільного правопорушення. В залежності від видів договорів передбачалася їх форма і зміст. Визначалися засоби забезпечення виконання договорів (завдаток, поручительство, неустойка, застава), норми відповідальності за порушення умов договору.

Сімейне право регулювало відносини, що стосувалися відносин подружжя, батьків і дітей, опіки та піклування. Шлюбний вік для чоловіків – 18-80 р., для жінок – 16-80р. Умови необхідні для одруження: згода батьків, осіб, що беруть шлюб. Кожен із подружжя міг розпоряджатися своїм майном.

Успадкування за законом і заповітом. Для дочок ¼ від майна, батькам і порівно з синами материнське майно. Було три черги спадкоємців. Батьки не успадковували майно померлих дітей, а одержували його в довічне володіння без права розпорядження. Родове майно не заповідалося.

Кримінальне право регулювалося 15 томом зводу законів Російської імперії і Кримінальним уложенням 1845 р.

Давалося визначення злочину. Вина передбачалася у формі умислу і необережності. Кримінально карані дії поділялися на злочини і провини. До кримінальної відповідальності притягалися особи з 7-річного віку, а з 17 років - підлягали кримінальному покаранню.

Найбільш небезпечним вважалися політичні злочини (посягання на життя царя або членів його родини, повстання, державна зрада).

Встановлювалося 35 видів покарань: від смертної кари – до осуду. Покарання поділялися на основні (страта, ув’язнення) та додаткові (позбавлення звань, титулів, поліцейський нагляд). Одним із суворих покарань було позбавлення усіх прав стану: позбавлення привілеїв, прав на майно, припинення подружніх стосунків.

Судовий процес у першій половині 19 ст. залишався інквізиційним. Судочинству були характерні тяганина, бюрократизм, порушення закону, дороговизна процесу, закрита форма судового процесу, формалізм.

Судові докази поділялися на досконалі: особисте зізнання обвинуваченого, письмові докази, визнані ним, висновок медичних експертів, показання 2 свідків (виключали будь-яку можливість визнати невинуватість підсудного) і недосконалі: позасудове зізнання обвинуваченого, підтверджене свідками, показання одного свідка (не виключали можливість визнати його невинуватість).

Селяни, які виступали проти поміщиків, після придушення повстань, судилися військовими судами. Вироки виконувалися негайно.

Лекція 16. ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ «ВЕЛИКИХ БУРЖУАЗНИХ РЕФОРМ» В РОСІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ПРОВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ – 4 години

1. Передумови і напрями буржуазних реформ 60-70 років XIX ст. у Російській імперії

2. Селянська реформа 1861 р. та особливості її проведення в Україні

3. Земська 1864 р. реформа

4. Міська 1870 р. реформа

5. Судова реформа 1864 р. в Україні

6. Поліцейська та військова реформи

1. Передумови і напрями буржуазних реформ 60-70 років XIX ст. у Російській імперії

Політична система Російської імперії впродовж першої половини ХІХ ст. розвивалася у рамках спадкової абсолютної монархії на чолі з імператором, який мав верховну самодержавну владу, а його особа вважалася «священною та недоторканною». Самодержець оголошував стан війни, укладав договори з іноземними державами, був головнокомандувачем армії та флоту. Жалував ордени, титули, станові права. Від імені імперії здійснював судову владу, мав право помилування, пом’якшення вироків тощо. Державний апарат в імперії перебував у руках дворянсько-поміщицької верстви.

Розбудова вищих органів державної влади впродовж цього періоду відбувалася під знаком зростаючої централізації, бюрократизації та подальшої мілітаризації державного апарату й панування нової ідеології, яка знаходила свій вияв у формулі «православ’я, самодержавство, народність». У результаті першої в імперській Росії реформи центрального галузевого управління колегії як центральні управлінські органи окремими секторами державного життя замінили міністерствами на чолі з міністр, застосування машин і використання вільнонайманої праці, розшарування селянства, заміна ремісничих майстерень і мануфактур великими фабриками та заводами – все це негативно впливало на замкнуте кріпосницьке господарство і призвело до стану глибокої кризи й занепаду.

Зміни в суспільному устрої на українських землях, як і в усій імперії, були зумовлені кризою феодально-кріпосницьких відносин, формування елементів нового, капіталістичного ладу. Водночас формування буржуазії в Україні мало свої особливості. Розвиток капіталістичних відносин тут відбувався інтенсивніше внаслідок припливу іноземних капіталів. Досить значне місце посіла в Україні торгова буржуазія. У результаті промислового перевороту відбулася диференціація буржуазного класу: виникла промислово-торговельна й банківська буржуазія (яка становила відокремлену й невелику за чисельністю соціальну групу); середня та дрібна буржуазія (близько 1,5 млн.); сформувався прошарок буржуазної інтелігенції (інженери, лікарі, адвокати тощо).

Водночас буржуазія не брала активної участі у політичному житті країни. Самодержавство здійснювало політику протекціонізму по відношенню до дворянства, яке разом із духовенством було опорою абсолютної монархії. В державі наростала політична криза, яка могла перерости в революційну ситуацію, і яку правлячий монарх вирішив «октройованими реформами».