4) Право.

Значний вплив на правову систему міст-держав Північного Причорномор’я справила правова система Афінської полісної демократії. Деякою мірою впливали звичаї місцевого або сусіднього з містами населення.

Основними джерелами права були закони народних зборів, декрети ради міста, постанови колегій посадових осіб, звичаї та традиції міст-держав .

Право власності захищало приватну власність на землю, житло, рабів, рухоме майно, худобу, особисті речі. Земля і раби могли бути і в державній власності.

Було розвинене зобов’язальне право, зокрема договори позики, купівлі-продажу, міни, дарування, поклажі, оренди землі, найманої праці. Важливі угоди здійснювали у державних установах при свідках.

В шлюбно-сімейному праві та для регулювання особистих стосунків керувалися звичаєвим правом.

Найтяжчими кримінальними злочинами були злочини проти держави (змова, спроба повалення демократичного ладу, розголошення державних таємниць, повстання і т. д). Тяжкими злочинами були вбивство, розбій. Найбільш поширеними видами покарання були штрафи, конфіскація майна, вигнання, а за найтяжчі злочини – смертна кара.

4. Боспорське царство

1) Короткий історичний огляд.

Боспорська держава виникла у V ст. до н. е в результаті об’єднання грецьких міст-держав, та приєднання місцевих племен меотів, торетів, синдів та ін. на Керченському й Таманському півостровах, а також на південному узбережжі Азовського моря. Центром держави було місто Пантікапей (сучасна Керч).

Спочатку Боспор був демократичною державою, де правили два виборних співправителі. У ІІІ ст. до н. е. один із представників династії Спартокідів проголосив себе царем.

У IV – ІІІ ст. до н. е Боспорське царство досягає найбільшого розквіту. В середині ІІ ст. до н. е. переживає кризу, яка загострилась у 107 р. до н. е повстанням рабів під проводом Савмака. У І ст. до н. е Боспор опинився під владою римлян. У ІІІ ст. на Боспор нападають готи. Остаточно Боспорське царство було зруйновано в кінці IV ст. гуннами. В VІ ст. територія Боспору увійшла до складу Візантії.

2) Суспільний устрій.

Населення поділялося на вільних та невільних. Найбільший вплив мали правителі держави, багаті судновласники, купці, землевласники та ремісники. Основну масу населення становили вільні землероби, а у містах – ремісники, які були особисто вільними, але сплачували податки та виконували повинності. Рабовласницько-купецька знать відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.

Общинники та інші вільні люди за користування землею, яка вважалася власністю царя, значну частину урожаю або прибутків віддавали державі. На них покладалося виконання повинностей на користь держави, зокрема й несення військової служби.

Основною продуктивною силою були раби, які не мали ніяких прав. Джерелами рабства були: полон, народження від рабині, продаж в рабство.

3) Державний лад.

Боспорське царство сформувалося як союз грецьких полісів. Спочатку кожен з них мав відносну самостійність. На чолі держави стояв монарх місцевих племен і архонт грецьких міст. Архонти видавали закони. Пізніше за формою правління Боспор став греко-варварською монархією елліністичного типу. Сформувалася двірцева система управління. Функції центрального управління здійснювало найближче оточення царя – міністр палацу, особистий секретар царя, начальник фінансів, охоронці царської казни, керуючий справами релігійних культів. Утримувалися перекладачі.

У місцевому управлінні спочатку зберігалося полісне самоврядування. Пізніше владу перебрали місцеві царьки. Боспорське царство поділялося на округи. У місцевих племен, що визнали владу боспорського царя, зберігалася певна автономія. У них залишалися власні царки, або вожді, зберігалися племінний устрій, спосіб життя, родовий побут, звичаї, але вони зобов’язані були сплачувати данину боспорським правителям.

У перших століттях нашої ери за римських часів держава поділялася на округи, управління якими доручалося царським намісникам. Органи місцевого самоврядування ліквідовуються.