3. Реформування органів державної влади і управління усрр в період непу

Верховним органом влади в УРСР і надалі був Всеукраїнський з’їзд Рад. Однак після утворення СРСР він мусив керуватися постановами Всесоюзних з’їздів Рад та рішеннями правлячої компартії. До виключної компетенції з’їзду належали затвердження, зміна та доповнення Конституції УСРР, зміна кордонів і остаточне затвердження Конституції Молдавської АСРР, утвореної у складі УСРР 12 жовтня 1924 р. З’їзд обирав ВУЦВК, а з 1926 р. також і представників від України до Ради національностей СРСР. Спочатку з’їзди збиралися двічі на рік, а з 1926 р. – 1 раз на 2 роки. Надзвичайні з’їзди могли скликатися як ВУЦВК, так і на вимогу місцевих Рад, що представляли не менше 1/3 населення республіки. Починаючи з 1922 р. 90 % делегатів з’їзду були комуністами, інші – безпартійні.

У період між Всеукраїнськими з’їздами Рад верховним законодавчим, розпорядчим та виконавчим органом України був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). Сесії ВУЦВК збиралися спочатку раз на 2 місяці, пізніше – у відповідності до Положення про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 р. – тричі на рік.

До компетенції ВУЦВК належали:

1) загальне керівництво у всіх галузях державного, господарського і культурного будівництва;

2) затвердження бюджету УСРР;

3) встановлення плану розвитку народного господарства республіки відповідно до загальносоюзного плану;

4) розгляд питань про часткові зміни Конституції УСРР;

5) затвердження проектів кодексів та всіх законодавчих актів тощо.

Розпорядчим та виконавчим органом ВУЦВК, який здійснював загальне управління республікою, була Рада Народних Комісарів УСРР. Засади діяльності РНК були закріплені у Положенні про Раднарком УСРР від 12 жовтня 1924 р. Положення поділяло наркомати на загальносоюзні і директивні, конкретизувало предмети відання та повноваження наркоматів УСРР, визначало статус уповноважених загальносоюзних наркоматів пр. РНК УСРР.

Місцевими органами влади були з’їзди Рад та їх виконкоми. Виконкоми та їх відділи були жорстко підпорядковані відповідним вищим Радам та їх виконкомам, що діяли під керівництвом Раднаркому. Таким чином, усувалася різниця між органами місцевого самоврядування і центральними органами державної влади.

Місцеві органи створювалися відповідно до адміністративно-територіального поділу України:

1. у 1922 – 1925 рр. – чотириступенева система: центр-губернія-повіт-волость;

2. з 1925 р. – триступенева система: центр-округ-район (був 41 округ, 680 – районів і понад 500 національних сільрад).

3. Реформа судової системи і правоохоронних органів в період непу

В період непу судова система республіки протягом зазнавала істотних змін. Початок її реформуванню поклала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 p., яка затвердила Положення про судоустрій УСРР. Скасовувалися революційні трибунали й чинні тоді судові органи. Встановлювалась єдина система народних судів: народний суд (у межах повітового або міського району) – губернський суд – Верховний Суд УСРР.

Окрім того, тимчасово діяли спеціальні суди: а) військові трибунали – у справах про злочини проти Червоної Армії; б) військово-транспортні трибунали – у справах про особливо небезпечні злочини, що загрожували транспорту; в) особливі трудові сесії народних судів – у справах про злочини, що стосувалися порушень Кодексу законів про працю; г) центральна та місцеві арбітражні комісії – у майнових спорах між державними органами.

Нижньою ланкою судової системи був народний суд у складі постійного народного судді або того ж постійного судді й двох народних засідателів. Губернський суд розглядав підсудні йому справи й здійснював на території губернії функцію нагляду за всіма судовими установами, крім військових та військово-транспортних трибуналів. Верховний Суд УСРР здійснював судовий контроль за всіма судовими установами УСРР, окрім військових та військово-транспортних трибуналів; розглядав у касаційному порядку справи, вирішені губернськими судами; в порядку нагляду – справи, вирішені будь-яким судом республіки, окрім військових та військово-транспортних трибуналів як судів першої інстанції – справи особливої важливості.

Державна прокуратура здійснювала нагляд за дотриманням законів, попереднім слідством, підтримувала звинувачення у суді.

З метою забезпечення трудящим юридичної допомоги у цивільних справах та здійснення захисту у кримінальних справах при губернських судах створювались колегії захисників.

Для забезпечити виконання судових рішень, при губернських і народних судах діяли судові виконавці. При судових установах працював державний нотаріат.

Положення передбачало створення інституту народних слідчих на слідчих дільницях, у кримінальних відділеннях губернських судів, у Верховному Суді УСРР та відділі з розслідування найважливіших справ прокуратури Наркомюсту.

Згідно Положення про судоустрій УСРР від 23 жовтня 1925 р. запроваджувалася зокрема єдина система судових установ: народний суд – окружний суд – Верховний суд УСРР. У Молдавській АСРР запроваджувалися народні суди та Головний Суд Молдавської АСРР.

Для посилення боротьби зі службовими проступками і провинами у державних органах відповідно до Положень про дисциплінарні суди від 3 лютого 1926 р. при окружних виконкомах створювалися дисциплінарні суди (при ВУЦВК – Головний дисциплінарний суд), які проіснували до 1928 р. Дрібні кримінальні й цивільні справи розглядалися створеними на заводах, фабриках і в державних установах громадськими (товариськими) судами, а також примиренськими камерами, що діяли при сільських і селищних Радах.

Прокуратура УСРР згідно з Положенням про прокурорський нагляд, затвердженим ВУЦВК 28 червня 1922 р., та Положенням про судоустрій УСРР від 16 грудня 1922 р. діяла у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції водночас був і Прокурором республіки. На місцях діяли прокуратури губерній, пізніше – прокуратури округів; міжрайонні, міські та дільничні прокуратури; обласні, міські й районні прокуратури.

Функціями прокуратури УСРР були: а) нагляд за законністю дій усіх (крім ВУЦВК і РНК УСРР) органів влади, господарських установ, громадських і приватних організацій, приватних осіб шляхом кримінального переслідування винних, а також опротестування постанов, прийнятих з порушенням закону; б) безпосередній нагляд за розкриттям злочинів органами слідства й дізнання, за діяльністю органів ДПУ; в) підтримання обвинувачення в суді; г) участь у цивільному процесі; д) нагляд за правильністю утримування заарештованих під вартою.

Після створення СРСР значні зміни сталися в структурі адміністративно-політичних органів. Постановою від 22 березня 1922 р. ВУЦВК (за російським прикладом) скасував Всеукраїнську надзвичайну комісію (ВУНК) та її місцеві органи й утворив при НКВС Державне політичне управління. Завданнями ДПУ були боротьба з контрреволюційними виступами, шпигунством, бандитизмом тощо. У зв’язку з утворенням СРСР республіканські ДПУ підпорядковувалися загальносоюзному Об’єднаному державному політичному управлінню (ОДПУ). Нове визначення функцій і повноважень цих надзвичайних органів знайшло відображення у затвердженому ВУЦВК і РНК УСРР (13 серпня 1924 р.) Положенні про Державне політичне керування (ДІЖ) УСРР. Згідно із Положенням голова ДПК при РНК УСРР водночас був і уповноваженим ОДПУ (ОДПК) СРСР при уряді України.

Незважаючи на те, що дії, спрямовані проти радянського ладу, згідно із законом мали розглядатися в судовому порядку, органи ДПУ здійснювали позасудову розправу, застосовували надзвичайні “силові” методи. 28 березня 1924 р. ЦБК СРСР закритою постановою надав право Особливій нараді у складі трьох членів колегії ОДПУ застосо­вувати адміністративні заслання, висилки та ув’язнення у концентраційних таборах. Особлива нарада, створена при ДПУ УСРР, також отримала право застосовувати висилку в межах України