3. Конституція урср 1937 р. Та перебудова державних органів урср на її основі

XIV надзвичайний Всеукраїнський з’їзд Рад 30.01.1937 р. перейменував УСРР в УРСР і затвердив нову Конституцію УРСР, в основу якої була покладена Конституція СРСР 1936 р. В Конституції було 146 статей, об’єднаних в 13 розділів. Конституція проголошувала перемогу соціалізму в СРСР.

Згідно Конституції:

1. УРСР вважалася соціалістичною республікою робітників і селян;

2. політичну основу становили ради депутатів трудящих;

3. власність на знаряддя праці та заводи і фабрики перебувала лише в держави і колгоспах;

4. абсолютна більшість державно-владних повноважень була у віданні загальносоюзних органів;

5. проголошувався принцип соціалізму: від кожного – за його здібностями, кожному - за його працю;

6. було декларовано демократичні права і свободи;

7. багатоступеневі вибори замінювалися загальним, рівнем виборчим правом при таємному голосуванні;

8. у реальності ці норми не діяли, а були прикриттям злочинної сутності тоталітарного режиму компартії.

Державні органи як і в попередніх Конституціях будувалися за принципом єдності влади рад (без розподілу на законодавчу, виконавчу та судову гілки влади).

Після прийняття Конституції УРСР 1937 р. відбулися зміни у системі вищих і місцевих органів влади і державного управління. Вищий орган державної влади – Верховна Рада УРСР обиралася один раз на 4 роки. Квота: один депутатів від 100 тис. населення. Сесії збиралися двічі на рік. Позачергові сесії скликалися Президією Верховної Ради за її розсудом.

Повноваження Президії Верховної Ради УРСР:

1) загальне керівництво у всіх галузях державного, господарського і культурного будівництва;

2) затвердження бюджету УРСР;

3) встановлення плану розвитку народного господарства республіки відповідно до загальносоюзного плану;

4) розгляд питань про часткові зміни Конституції УРСР;

5) затвердження проектів кодексів та всіх законодавчих актів тощо.

Президія Верховної Ради УРСР була постійним колегіальним органом.

Повноваження Президії Верховної Ради УРСР:

1. тлумачення законів республіки;

2. видання указів;

3. проведення референдумів;

4. скасування постанов і розпоряджень уряду і обласних рад;

5. присвоєння почесних звань республіки;

6. здійснення помилування тощо.

Рада народних комісарів була найвищим виконавчим і розпорядчим органом республіки, підзвітним і підконтрольним центру. До РНК входили 10 наркоматів подвійного підпорядкування і тільки 4 республіканського (освіти, місцевої промисловості, комунального господарства, соціального забезпечення).

В областях, округах, районах, містах, станціях і селах один раз на 2 роки обиралися Ради депутатів трудящих, які діяли через постійні комісії та виконавчі комітети.

4. Основні риси радянського права в 30-ті рр.

Головними завданнями цивільного права були: забезпечення безроздільного панування та охорони державної власності, зміцнення централізації і плановості народного господарства. Держава непомірно завищувала ціни на промислові товари і занижувала на с/г продукцію. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 30 січня 1930р. «Про кредитну реформу» було забезпечено планове ведення народного господарства без урахування ринкових умов. Договори між господарюючими суб’єктами укладалися лише у межах планових завдань на підставі загальносоюзних актів. Згідно ст. 1 ЦК 1922 р. приватногосподарська діяльність і пов’язані з нею майнові права не охоронялися законом.

Головним завданням трудового права було регулювання праці та підвищення її продуктивності. Згідно постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 25 лютого 1931 р. робітники промисловості і транспорту переводилися на 7-годинний робочий день з безперервним робочим тижнем. З метою зміцнення дисципліни постановою від 22 листопада 1932 р. неявка на роботу без поважної причини мала наслідком звільнення з роботи і позбавлення житлової площі. В 1938 р. було встановлено кримінальну відповідальність за прогул, а в 1940 р. – за запізнення на роботу. Указом Президії ВР СРСР від 21 грудня 1938 р. встановлюється звання Героя Соціалістичної Праці.

Сімейне право характеризується посиленням втручання держави у справи сім ї. Так, зміною до Кодексу про сім’ю, шлюб, опіку і піклування 1926 р. передбачалася можливість відібрання у батьків дітей і передачу їх до дитячих будинків. Постанова від 27 червня 1936 р. забороняла аборти, посилювала кримінальну відповідальність за несплату аліментів.

Кримінальне право. Згідно Постанови ЦВК СРСР від 8 червня 1934 р., включеної до КК УСРР було доповнено перелік складів злочинів, що кваліфікувалися як зрада Батьківщини, і каралися розстрілом із конфіскацією всього майна (або позбавленням волі до 10 років). Цією ж постановою було законодавчо закріплено принцип колективної відповідальності у кримінальному праві. Членів сім’ї, які не доносили могли покарати позбавленням волі від 5 до 10 років з конфіскацією майна, або позбавленням виборчих прав і висилкою у віддалені райони Сибіру на 5 років.

За особливо небезпечні державні злочини (шпигунство, шкідництво, диверсія) постановою від 2 жовтня 1937 р. максимальний термін покарання було збільшено з 10 до 20 років. За антиколгоспну агітацію передбачалося покарання від 5 до 10 років концентраційних таборів. До осіб, засуджених за законом від 7 серпня 1932 р., не застосовувалася амністія. Отже, загальною тенденцією розвитку кримінального права було розширено види та суб’єкти злочинів, ужорсточено покарання.

У кримінально-процесуальному законодавстві було фактично ліквідовано демократичні засади судочинства. Постановою ВУЦВК від 9 грудня 1934 р. попереднє слідство у справах про терористичні акти обмежувалася десятиденним терміном. Обвинувальний акт вручався за 24 години до розгляду справи. Обвинувач і захисник усувалися від участі у справі. У цих справах не допускалися касація і помилування. Вирок (розстріл) виконувався негайно. Такий порядок розгляду поширювався з 1937 р. і на розгляд справ про шкідництво і диверсії. Також до «ворогів народу» допускалися заходи «фізичного впливу».

5. Позасудові репресії. Примусова колективізація. Голодомор в Україні в 1932-1933 рр.

Посилення кримінальної репресії у 1930 рр. було юридично оформлено шляхом прийняття сумнозвісних нормативно-правових актів, зокрема «Положення про злочини державні (контрреволюційні та особливо небезпечні для Союзу РСР злочини проти порядку управління)» 1927 р., «Про оголошення поза законом службових осіб – громадян Союзу РСР за кордоном, що перейшли до табору ворогів робітничого класу і селянства і відмовляються повернутися до Союзу РСР» 1929 р., «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперацій та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» 7 серпня 1932 р. (Закон про 5 колосків).

Перехід до суспільної колективізації спричинив прийняття нормативно-правових актів, що створювали видимість в законності.

Так постановою ЦВК і РНК СРСР від 1 лютого 1930 р. заборонялася оренда землі та використання найманої праці в с/г та вводилась конфіскація засобів виробництва у куркулів. Згідно постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 5 квітня 1930 р. обласним виконкомом надавалося право конфісковувати майно у куркулів і передавати його у фонди колгоспів як вступний внесок батраків і бідняків.

На підставі положення ЦВК і РНК СРСР від 23 березня 1930 р. сільськогосподарський податок для куркулів залежно від розміру господарства становив 30-70% доходів. Відповідно до наказу ОДПУ СРСР №44/21 від 2 лютого 1930 р. у північних районах СРСР для сімей, виселених з України, призначалася переважна більшість місць (50 тис. із 70 тис. місць). Всього було репресовано 200 тис. селянських господарств.

На підставі рішень ВКП (б) була прийнята постанова РНК УСРР від 20 листопада 1932 р. «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», яка надавала право райвиконкомам перераховувати в органи хлібозаготівлі всі колгоспні насіннєві, продовольчі та фуражні фонди, а також стягувати штрафи продовольством з колгоспників та одноосібників, які заборгували за хлібозаготівлями.

Всі ці постанови у більшості своїй здійснювалися у формі позасудових репресій. З 1930р. в усіх обласних центрах діяли каральні органи – «трійки» (в які за посадами входили начальник ОДПУ області, прокурор області і перший секретар обкому КП(б) У), які у позасудовому порядку (без ознайомлення із справою, без свідків, без захисту і без підсудного) виносили вироки.

Роль органів ДПУ значно посилилася після ліквідації в грудні 1930 р. Наркомату внутрішніх справ УСРР. При ДПУ УСРР було утворене Головне управління робітничо-селянської міліції.

Остаточна централізація репресивно-каральної системи відбулась 10 липня 1934 р., коли було створено НКВС СРСР, до складу якого замість ліквідованого ОДПУ, увійшло Головне управління державної безпеки. При НКВС 5 липня 1934 р. було засновано позасудовий орган – Особливу нараду, якій надавалося право в адміністративному порядку застосовувати заслання, виселення, ув’язнення до таборів на строк до 5-ти років, виселення за межі України, а пізніше і розстріл.