Тема 28. Перша кодифікація радянського законодавства в україні – 2 години.

1. Причини, мета та основні завдання першої кодифікації законодавства Радянської у країни.

2. Загальна характеристика основних етапів кодифікаційних робіт.

3. Окремі напрямки кодифікаційних робіт:

а) кодифікація цивільного законодавства;

б) кодифікація кримінального законодавства;

в) кодифікація трудового законодавства;

г) кодифікація шлюбно-сімейного законодавства;

д) кодифікація земельного законодавства;

е) кодифікація адміністративного законодавства;

є) кодифікація законодавства про народну освіту;

ж) кодифікація цивільно-процесуального законодавства;

з) кодифікація кримінально-процесуального законодавства.

4. Історично-правове значення першої кодифікації законодавства Радянської України.

1. Причини, мета та основні завдання першої кодифікації законодавства Радянської України

Закінчення громадянської війни та очевидний провал здійснення ідеї світової соціалістичної революції примусили більшовицьке керівництво по-новому оцінити роль права в суспільстві. Хоча більшовики ніколи не визнавали цінності права, але вони усвідомлювали, що в умовах мирного життя воно є надійним дієвим інструментом в руках держави.

З переходом до нової економічної політики стала необхідною кодифікація радянського законодавства. Виявилося, що у новостворюваному законодавстві існує чимало суттєвих суперечностей і прогалин. Крім того, кодифікація мала наблизити радянське законодавство до європейської системи права, щоб радянські республіки виглядали цивілізованими державами на Генуезькій мирній конференції 1922 р. Кодифікація стала матеріальним втіленням курсу на революційну законність, наочним свідченням відмови від правового нігілізму перших післяреволюційних років.

2. Загальна характеристика основних етапів кодифікаційних робіт

Перші підготовчі заходи щодо збору і узагальнення законодавчого матеріалу для майбутньої кодифікації розпочалися в Україні ще з березня 1920 р. 10 травня 1921 р. Раднарком УРСР доручив Наркомюсту вжити заходів щодо систематизації чинних правових актів.

Тому активні кодифікаційні роботи розпочалися лише наприкінці 1921 р. У надзвичайно короткий строк, до 1924 р., було створено кодекси з основних галузей права. Кодифікація в Україні базувалася на принципі єдності радянського законодавства. Основним її методом була рецепція законодавства РРФСР, а пізніше – союзного законодавства.

Прийняття у 1924 р. Конституції СРСР, Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік, Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік викликали так звану „Другу хвилю” кодифікації. Постановою РНК УРСР від 15 липня 1924 було створено Комісію з розгляду законодавчих проектів, яка повинна була погоджувати з чинним законодавством СРСР і УРСР усі законодавчі акти.

Логічним завершенням кодифікаційних робіт стало видання у 1929 – 1930 рр. семитомного Систематичного зібрання чинних законів УРСР, свого роду зводу законів.

3. Окремі напрямки кодифікаційних робіт:

а) Цивільний кодекс 1922 р. був прийнятий на основі ЦК РРФСР. Він складався з 4 розділів і 435 статей. Захищав перш за все право державної власності.

Перший розділ „Загальна частина” містив основні засади, положення про суб’єкти і об’єкти цивільного права, угоди, позовну давність.

Другий розділ „Речове право” розрізняв 3 види власності: державну, кооперативну та приватну. Об’єкти державної власності виключалися з цивільного обігу (земля, надра, води, будівлі, залізниці).

Третій розділ „Зобов’язальне право” містив норми про зобов’язання з договорів та інших підстав.

Останній розділ регулював спадкове право. Спадкування за законом і заповітом допускалося у межах загальної вартості спадкового майна не більше 10 тис. золотих карбованців, включаючи всі борги спадкодавця. Частина, що перевищувала цю вартість спадкового майна, переходила на користь держави.

б) Кримінальний кодекс 1922 р. був розроблений на основі аналогічного кодексу РРФСР. Складався із Загальної частини (5 глав) і Особливої частини (8 глав), що містили 227 статей. Загальна частина містила завдання Кримінального кодексу: правовий захист держави від злочинів і від суспільно-небезпечних елементів. Призначення покарання здійснювалося судовими органами на основі соціалістичної правосвідомості і статей Кримінального кодексу.

Вина мала 2 форми – умисел і необережність. Закріплювалася аналогія покарання. При визначенні покарання до нетрудових класів застосовував більш жорсткі санкції, бо вони вважалися суспільно небезпечними.

Види покарання: вигнання за межі УРСР, позбавлення волі (від 6 місяців до 10 років), умовне засудження, конфіскація майна. За 36 складів злочину застосовувалась смертна кара у вигляді розстрілу.

В Особливій частині визначалися види злочинів, їх склади і санкції. Були такі види злочинів: 1) державні (контрреволюційні і проти порядку управління); 2) посадові; 3) порушення правил про відокремлення церкви від держави; 4) проти особи; 5) майнові; 6) військові; 7) проти громадського порядку.

11 статей КК УРСР встановлювали більш сувору відповідальність, ніж в КК РРФСР.

Кримінальний кодекс 1927 р. посилював кримінальну репресію. Смертна кара передбачалась за 45 складів злочину. Розвивався і вдосконалювався інститут аналогії кримінального злочину, тобто у разі відсутності у Кримінальному кодексі якогось виду злочину, покарання або інші міри соціального захисту визначалися за аналогією з тими статтями кодексу, які передбачають подібні за важливістю і характером.

в) Кодекс законів про працю 1922 р. був аналогічний російському. Складався із 17 розділів. Наголошував, що наймання і надання робітника проводиться на основі добровільної угоди обов’язково через органи Уповнаркомпраці. Трудова повинність застосовувалася тільки у виняткових випадках і не застосовувалась до осіб, молодших за 18 років, чоловіків – старших 45 років, жінок – за 40 років, вагітних та інвалідів.

Тривалість нормального робочого часу не могла перевищувати 8 годин, а для осіб у віці від 16 до 18 років – 6 годин. Така ж тривалість і для осіб розумової, конторської праці та на підземних роботах.

Вихідні дні призначалися тривалістю не менше 42 годин в неділю та інші дні тижня.

Кодекс мав положення про учнівство, працю жінок і неповнолітніх, охорону праці, права профспілок на виробництві, розгляд і розв’язання спорів про порушення трудового законодавства та соціальне страхування робітників і службовців.

г) Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР включав 5 відділів. Уперше законодавчо закріплювався інститут усиновлення. Було легалізовано фіктивний шлюб нарівні із державною реєстрацією. Не визнавався шлюб, укладений за релігійними обрядами. При розлученні роздільною власністю вважалося майно, придбане подружжям до шлюбу. Майно, придбане під час спільного життя, вважалося спільною власністю.

д) Земельний кодекс 1922 р. складався із основних засад, 4 частин і 227 ст. Базуючись на кодексі РРФСР, він містив і ряд відмінних статей (33), що врегульовували діяльність комнезамів та специфікою місцевого землевпорядного процесу.

Кодекс проголошував про скасування „назавжди” права приватної власності на землю, надра, води і ліси, і перехід їх у власність держави. Право користування землями с/г призначення надавалося: а) трудовим хліборобам та їх об’єднанням; б) міським селищам; в)державним установам і підприємствам. Перевага віддавалася колективним формам землекористування. Кодекс ввів інститут трудової оренди землі. Допускалося використання найманої праці нарівні з працею членів господарства наймача.

Закон про ліси 1923 р. складався з 5 частин. Врегульовував правове становище лісів як об’єкта державної власності, встановлював порядок їх використання, збереження, охорони і відтворення.

Ветеринарний кодекс 1925 р. складався з 4 частин. Визначав завдання державної ветеринарної служби, систему ветеринарних органів, порядок запобігання, а також припинення хвороб домашньої худоби і птиці, ветеринарно-санітарний нагляд та ін.

е) Адміністративний кодекс 1927 р. складався з 15 розділів і 528 статей. Був першою спробою кодифікації адміністративного законодавства в СРСР ( кодифікація адміністративного права тривала з 1922 по 1927 рр.). Мав високий змістовний та техніко-юридичний рівень. Носив відомчий характер у межах компетенції НКВС УРСР та його місцевих органів.

Основні сфери регулювання: адміністративні акти, заходи адміністративного впливу; інші адміністративні примусові заходи (затримання, трус тощо; трудова повинність у випадках стихійного лиха; обов’язки населення щодо охорони громадського порядку; набуття і втрата громадянства УРСР; реєстрація та облік руху населення; товариства, спілки, клуби, з’їзди, зібрання, вуличні походи, маніфестації; правила про культи; публічні видовища, веселощі таі гри; користування Державним прапором УРСР і печатками; нагляд адміністративних органів у сфері промисловості, торгівлі; порядок оскарження дій адміністративних органів.

є) Кодекс законів про народну освіту 1922 р. складався з преамбули і 4 книг. Містив 76 статей. Містив у систематизованому вигляді велику кількість правових норм, що регулювали питання народної освіти, культосвітньої та виховної роботи. Визначалась система соціального виховання дітей і професійної освіти молоді, структура наукових закладів, культурно-освітніх установ. Кодекс закріплював право всіх громадян на вільний доступ до знань, наук та мистецтва, безоплатність освіти, спільне навчання осіб різної статі, світський характер освіти. Кодекс містив багато ідеологічних положень, за якими освіта, наука і культура ставали знаряддями побудови комунізму.

ж) Кримінально-процесуальний кодекс 1922 р. складався з 6 розділів, 32 глав, 481 статті. Регламентував порядок провадження кримінальних справ, питання про підсудність, склад суду, докази (головний – власне зізнання), протоколи, процесуальні строки і судові витрати, порядок виконання вироків. Проголошував демократичні принципи кримінального процесу: змагальність, рівноправність сторін, право обвинуваченого на захист тощо. Проголошувалася публічність всіх судових засідань (крім військової чи державної таємниці). Проте демократичні принципи не часто дотримувалися.

КПК 1927 р. доповнювався новими положеннями, які відображали тенденцію посилення впливу держави на суспільство. Підкріплювалося застосування принципу аналогії закону у кримінальному праві. Звужувалося право на захист, тому що захисник мав право вступити в процес лише на стадії судового розгляду, а у справах про контрреволюційні злочини його могли допитати як свідка. Норми КПК не розповсюджували свою дію на органи дізнання ДПУ.

з) Цивільно-процесуальний кодекс 1924 р. проголошував демократичні принципи судочинства: незалежність і гласність суду, змагальність і рівноправність сторін тощо. Допускалось втручання держави та її органів у приватні справи громадянина. У судових засіданнях і з цивільних справ брав участь прокурор. Визначались питання представництва, підсудності справ, судових витрат, штрафів, процесуальних строків, виклику до суду, судових проваджень, оскарження судових рішень та їх виконання.

ЦПК 1929 р. розширював перелік справ, підсудних народному суду, а також його компетенцію з питань забезпечення позовів про стягнення зарплати, аліментів і т.д.

Виправно-трудовий кодекс 1925 р. містив 21 главу, 197 статей. Заходи соціального захисту: судово-виправні, медично-педагогічні, медичні. 7 видів виправно-трудових установ.