Тема 33. Держава і право україни в період застою (середина 1960-х – середина 1980-х рр.) – 2 години

1. Авторитарна командно-адміністративна система управління та її негативний вплив на суспільно-політичне життя.

2. Конституція УРСР 1978 року.

3. Спроби удосконалення державного апарату УРСР після прийняття Конституції

4. Зміни в системі судових та правоохоронних органів.

1. Авторитарна командно-адміністративна система управління та її негативний вплив на суспільно-політичне життя

Після звільнення жовтневим 1964 р. Пленумом ЦК КПРС М.Хрущова з усіх посад на посту Першого секретаря ЦК КПРС перебував майже двадцять років Л.Брежнєв. Це призвело до створення нового тоталітарного режиму, нового культу особи, які відрізнялися від сталінського більшою поміркованістю.

Висунений Л.Брежнєвим заклик до стабільності насправді означав відмову від будь-яких радикальних змін у державі, чого добивалися керівні консервативні сили, що вперто трималися за свої привілеї, перевірені десятиліттями форми правління, господарювання тощо. Період правління Л. Брежнєва пізніше було названо «брежнєвським застоєм».

Брежнєвський неосталінізм супроводжувався в Україні репресіями проти інакодумців, насамперед поборників національної свідомості, патріотизму, суверенності. Посилювався ідеологічний тиск на увесь український народ, потворних форм набуло вихваляння Л.Брежнєва і керівної ролі КПРС, у національних відносинах активно пропагувалося злиття націй, тобто денаціоналізація – в єдиний радянський народ.

Хоч в економіці як СРСР, так і УРСР за часів Л.Брежнєва і В.Щербицького й були певні досягнення, але ставало все очевиднішим, що командно-адміністративна система дедалі більше гальмує розвиток соціально-економічного, політичного й культурного життя.

Становим хребтом радянської державності залишалася компартія, а вся влада в СРСР зосереджувалась у її верхньому ешелоні – номенклатурі. Саме номенклатурною була будь-яка більш-менш значна посада і не лише центрального і республіканського рівнів, а й обласного (обкомів) та районного (райкомів). Відмітною рисою, особливо брежнєвської номенклатури, було тривале перебування на одній посаді, у зв’язку з чим навіть Політбюро ЦК КПРС з середнього віку своїх членів – 58 років (у 1956 р.) вже в 1981 р. мало 70 років. В середині 70-х рр. закінчилось формування нового правлячого класу. Та попри те, що реальна влада в УРСР зосереджувалася в руках номенклатури – партійних чиновників ЦК КПУ, обкомів, райкомів та інших партійних структур, органами державної влади у республіці вважалися ради всіх рівнів.

Командно-адміністративні методи управління згубно впливали і на функціонування політичної системи СРСР. Її розвиток мав суперечливий характер. Основною була суперечність між демократичною формою і бюрократичною сутністю радянської системи. У Конституції СРСР зазначалось, що складовими політичної системи суспільства були КПРС, Радянська держава, профспілки, комсомол, кооперативно-колгоспні об’єднання, громадські організації. Але згідно зі ст. 6 Конституції КПРС проголошувалася «керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій». Цим чітко і недвозначно було відкинуто маскування тоталітарного режиму, закріплено конституційною нормою повне панування партії, а зокрема номенклатурного партапарату над державою, державними органами та ін. Партія була ядром усієї управлінсько-адміністративної системи, піднімаючись над усім, даючи обов’язкові установки і команди до виконання, підмінюючи державні і господарські органи. Створено нове зрощення функцій партійних державних органів, бо над кожним (будь-якого рівня) державним органом стояв відповідний комітет партії, який і приймав рішення. Для стилю і методів партійної роботи були характерними формалізм і бюрократизм, виконавчо-наказний стиль, система «вождизму» - безумовного підпорядкування партійної маси волі відповідного керівника – вождя, соціальна демагогія, і т.п.