Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦІЇ з ІДПУ.doc
Скачиваний:
131
Добавлен:
05.05.2019
Размер:
1.45 Mб
Скачать
  1. Політично-правова оцінка та історичне значення входження України до складу Російської держави.

Серед вітчизняних та зарубіжних істориків немає єдиної думки щодо політично-правової оцінки Переяславсько-Московської угоди. Справа ускладнена ще й тим, що оригінали цих актів не дійшли до сучасності.

Серед основних думок щодо правової характеристика цього об’єднання можна вказати такі:

  1. персональна унія, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій уряд (Р. Лащенко, В. Сергеєвич);

  2. реальна унія, за якою відбувалася більш тісна злука (М. Дьяконов, О. Попов);

  3. васалітет ( частково М. Грушевський, М. Слабченко, Л. Окіншевич);

  4. протекторат (частково М. Грушевський, Д. Дорошенко, В. Смолій, А. Яковлів);

  5. ліквідація державності України (Б. Нольде, Д. Одинець, В. Мякотін);

  6. воєнний союз (В. Липинський, І. Борщак);

За офіційною радянською теорією угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців та росіян до возз’єднання, і метою повстання було саме возз’єднання цих народів.

Аналізуючи вищезазначене, потрібно відмітити, що як Московія так і Україна вкладали в цю угоду різний зміст. Україна увійшла в підданство під протекцію внаслідок воєнно-політичної ситуації, що склалася. Вона зберігала власні органи державного управління та збройні сили, власну судово-правову систему. Московія ж з перших днів намагалася перетворити протекторат на інкорпорацію. Надто різну політично-правову природу ці дві держави мали.

Тема 12. Політико-правові передумови створення і ліквідації україни-гетьманщини – 2 години

  1. Суспільний лад козацько-гетьманської держави в другій половині XVII -XVIII ст.ст.

  2. Вищі та місцеві органи влади й управління Гетьманщини.

  3. Обмеження та ліквідація автономії України. Малоросійський приказ. Малоросійські колегії.

  4. Судова система Гетьманщини. Судові реформи.

  1. Суспільний лад козацько-гетьманської держави в другій половині XVII -XVIII ст.ст.

Панівне становище посідають феодали, до яких належать:

  1. нова українська шляхта;

  2. частина неполонізованої старої шляхти.

Право на землеволодіння шляхти було підтверджено універсалами Б.Хмельницького та царською жалуваною грамотою 1654р. Шляхта не була окремим панівним станом.

В процесі війни з числа найбагатших козацьких старшин виникло так зване «знатне військове товариство». Цей аристократичний прошарок поділявся на такі категорії:

  1. «бунчукове товариство» - безпосереднє оточення гетьмана, який своїми універсалами надавав їм посади і власність. Підлягали виключній юрисдикції гетьмана і генерального суду;

  2. «військове товариство» - козаки, які перебували під стягом загальновійськовим;

  3. «значкове товариство» - козаки, які перебували під полковим стягом.

Основним обов’язком останніх двох категорій було несення військової служби.

Панівна верства населення мала монополію на промисли, оптову торгівлю. Їх звільняли від сплати мита, податків, надавали землю за несення служби («рангові землі»), вони могли захопити вільні або селянські землі.

Царським указом 1764 року українській старшині було надано дворянство, а у 1785 році дворянство було надано усій українській шляхті.

Це були роди великих землевласників (Хмельницькі, Мазепи, Скоропадські, Апостоли, Брюховецькі).

До знатного товариства за своїми правами наближалося духовенство. У XVIIІ столітті у володінні монастирів було 17% земель.

Козацтво було окремим станом суспільства. За договором 1654 року всі козаки, які служили у війську, переходили у ранг реєстрових (до 60 тисяч). Вони обирали старшину, звільнялися від податків, мали привілеї у торгівлі, у виробленні товарів, веденні інших промислів. Основний обов’язок – участь у війнах, будівництво фортифікацій, каналів. Йшло збідніння козаків і їх занепад.

Царським указом 1735 року реєстрових козаків було поділено на дві категорії:

  1. виборні – брали участь у воєнних походах, споряджаючи себе за власний кошт;

  2. підпомічники – слугували старшині і виборним козакам, виконували у 2 рази менше повинностей ніж селяни.

Були і безземельні бідні козаки, так звані підсусідки – особисто вільні, але вони фактично були у наймах.

У кінці XVIIІ століття фактична кількість реєстрових козаків скоротилася до 10 тисяч.

Із стану козаків дуже легко було перейти у стан селян (найнятися на службу в господарство) і навпаки (придбати військове спорядження).

Хоча війна і звільнила селян від польського кріпацтва, але поступово йшло їх закріпачення українськими феодалами. Так, за універсалом Івана Мазепи (1701 р.) встановлювалася панщина – два дні на тиждень. За універсалом Кирила Розумовського (22.04.1760) можна було перейти до іншого феодала лише за письмовим дозволом господаря, лишивши йому все нерухоме майно. Указ Катерини ІІ (03.05.1783) заборонив селянам перехід.

Становище міщан наближалося до стану державних селян. Вони виконували численні повинності, сплачували податки до міської і гетьманської скарбниці. Багато міст втратили самоврядування за Магдебурським правом і підлягали козацькій адміністрації.

Тільки великі міста мали магістрати. В них обирався суддя (війт, який був суддею). Меншими містами управляли отамани і ради (ратуші), які підпорядковувались полковій адміністрації.

Ремісники об’єднувались у цехи. Майстри були довічні і тимчасові (стати купцем можна було по досягненню 21 року) і мали всі права по управлінню в містах. Експлуатували підмайстрів, учнів, робітників.

Купці (гільдійні) займалися оптовою і великою торгівлею, мали податкові пільги, але несли повинності (шляхові, постійні). З кінця XVIIІ століття купці були звільнені від рекрутчини і тілесних покарань. Щоб записатися у купці потрібно було мати майна не менш ніж на 500 крб.