Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦІЇ з ІДПУ.doc
Скачиваний:
132
Добавлен:
05.05.2019
Размер:
1.45 Mб
Скачать

Тема 24. Державний лад і право західноукраїнської народної республіки – 2 години

  1. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.

  2. Вищі та місцеві органи влади й управління ЗУНР.

  3. Судові і правоохоронні органи та збройні сили ЗУНР.

  4. Законодавча діяльність ЗУНР.

1. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та її державно-правовий розвиток

Вплив революції в Росії, загострення соціально-економічних і національних суперечностей викликали революційну ситуацію і в Австро-Угорській імперії. Намагаючись врятувати монархію, імператор Карл видав 16 жовтня 1918 р. маніфест, за яким Австро-Угорщина перетворювалась на багатонаціональну федеративну державу.

18 жовтня 1918 р. депутати-українці австрійського парламенту, об'єднані в Українську парламентарну репрезентацію, скликали у Львові збори політичних і громадських діячів Галичини і Буковини, на яких було утворено Українську Національну Раду (УНРаду). УНРада заявила, що усі західноукраїнські землі мають створити єдину державу.

Розпад Австро-Угорщини дав можливість УН Раді домогтися від австрійського уряду згоди передати владу українцям, але проти цього рішення виступили польські націоналістично налаштовані кола. 1 листопада 1918р у результаті збройного виступу легіону Українських січових стрільців усі державні установи у Львові було взято під контроль українців. 9 листопада 1918р УН Рада проголосила Західну Україну незалежною державою – Західноукраїнською Народною Республікою, на чолі якої став президент Євген Петрушевич.

В екстримальних умовах було розроблено Тимчасовий основний закон ЗУНР. Він містив лише необхідні атрибути державності: кордони, назву, принципи народного суверенітету, символіку.

Невдовзі ЗУНР зазнала нападу збоку Польщі, Румунії і Чехословаччини, тому територію ЗУНР складала фактично лише Східна Галичина з 4-мільйонним населенням. Столиця спочатку була у Львові, з 22.11.1918 р. – у Тернополі, а потім у – Станіславі.

У листопаді 1919 р. вся територія ЗУНР була зайнята Польщею, Є.Петрушевич з оточенням емігрував до Відня. 25 липня 1920 р. було утворено закордонний галицький уряд.

14 березня 1923 р. рада послів Антанти у Парижі визнала Східну Галичину частиною Польщі, а в травні уряд, дипломатичні представництва і місії ЗУНР саморозпустилися.

2. Вищі та місцеві органи влади й управління зунр

Вищим органом влади ЗУНР була Українська Національна Рада. У відповідності до закону від 15 листопада 1918 р. до її складу входили делегати з усіх великих міст та повітів, обрані з 22 по 26 листопада 1918 р. 4 січня 1919 р. була створена президія УНРади у складі Президента і 4-х заступників. Цього ж дня було створено ще один орган – Виділ УНРади у складі Президента і 9-ти членів, із функціями колегіального глави держави.

УНРада була тимчасовим органом. 31.03.1919 р. вона ухвалила закон про скликання законодавчого органу – Сейму ЗУНР, а 14.04.1919 р. Був прийнятий Закон "Про вибори до сейму".

Закон встановлював:

  1. Національно-пропорційну систему виборів до сейму (українці – 160, поляки – 33, євреї – 27, австрійці - 6 місць із 226 у парламенті)

  2. Загальне, рівне, пряме виборче право.

  3. Таємне голосування

  4. Віковий ценз: для активного виборчого права - 20 років, пасивного - 28 років.

Але вибори так і не відбулися через складну воєнну ситуацію.

9 червня 1919 р. всю військову і цивільну владу було передано Є. Петрушевичу, який віднині має посаду диктатора.

Уряд ЗУНР – Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким було створено 9 листопада 1918 р. До його складу входило 14 державних секретарів (міністрів), пізніше їх було 10. З грудня 1918 р. уряд очолював С.Голубович.

Місцевими органами влади і управління, відповідно до закону "Про адміністрацію ЗУНР" від 16 листопада 1918 р. , стали громадські і міські комісари, містечкові, сільські та повітові "прибічні" і національні ради. Повітових комісарів призначав Державний секретар внутрішніх справ. Громадських і міських комісарів призначав повітовий комісар.

Повітовий комісар був вищим представником влади у повіті. Йому підлягали військовий комендант та комендант жандармерії. Службовцями могли бути тільки громадяни України, що були лояльними до влади, порядними, володіли українською мовою і мовою хоч однієї національної меншини, не старші 40 років. Передбачався випробувальний іспит та річне стажування.

Національні та прибічні ради були дорадчими органами при комісарах.