2. Утворення Галицько-Волинського князівства та його державно-політичний розвиток.

Найбезпосереднішим спадкоємцем політичної та культурної традиції Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство. Галицька земля відокремилася від Києва дуже рано, ще в 1097 р. Тут правила династія правнуків Ярослава Мудрого князів Ростиславичів. Найбільшої могутності Галич досяг за князювання Ярослава Осмомисла.

Волинське князівство утворилося за правління правнука Володимира Мономаха Мстислава Ізяславовича. Його син Роман Мстиславович у 1199 р. об’єднав своє Володимиро-Волинське та Галицьке князівства в єдину державу. У 1202 р. князь Роман здійснив похід на схід і оволодів Києвом. Досить вдалими були походи князя Романа проти половців. Однак у 1205 р. в бою з поляками він загинув. Після загибелі князя Романа польські бояри перебрали владу до своїх рук. Вперше і востаннє в історії на чолі держави був боярин Володислав Кормильчич.

Найбільшого розквіту Галицько-Волинське князівство досягло у 1238 – 1264 рр. після посідання князем Данилом Галицьким батьківського престолу. У 1245 р. князь Данило переміг коаліцію війську угорців, поляків та галицьких бояр і остаточно утвердився на престолі. Правив разом із братом Василем. Завдяки мудрій державній політиці Данило зберіг державу від знищення монголо-татарами, укріпив її військово-політичне становище. Побудував фортеці у Бересті, Хотині, Луцьку, Львові, Володимирі та ін. Намагався об’єднати західний християнський світ для боротьби з татарами. У 1253 р. у Дорогочині був коронований панським посланцем. У 1264 р. князь Данило помер. Після його смерті розпочалися боярські чвари та міжусобиці, спустошливі набіги монголо-татар, і, як наслідок, – занепад Галицько-Волинського князівства. Останнім галицько-волинським князем був Болеслав Юрій ІІ, якого у 1340 р. отруїли галицькі бояри. Після цього Польща захопила Галичину.

3. Суспільний лад на Галицько-Волинських землях

Особливістю Галицько-Волинської землі було те, що з давніх часів тут сформувалася економічно сильна боярська аристократія. Володіючи значними земельними багатствами, вона справляла суттєвий вплив на внутрішню і зовнішню політику держави й була панівною верхівкою суспільства. „Мужі галицькі” підтримували князівську владу настільки, наскільки вона відповідала їх інтересам. Вони активно протидіяли спробам обмежити їх повноваження на користь великого князя чи зростаючих міст. До панівного класу належали також служилі феодали, які мали за військову службу від князя чи бояр жалувані землі. До цієї соціальної групи тісно примикала верхівка духовенства, яка володіла великими земельними наділами, була звільнена від сплати податків.

Селяни носили назву „смерди” і були основною масою населення Галицько-Волинського князівства. Більшість смердів були вільними, мали власне господарство і в складі общини сплачували податки державі та несли військову повинність. Холопство в Галицько-Волинському князівстві було не дуже розповсюджено. Холопи були посаджені на землю, сплачували ренту землевласникові та виконували різні повинності.

До напіввільних людей належали: кріпаки (закабалені селяни), наймити, під сусідки, халупники, дольники (частка у виробництві продукції); іноземці – повноправні члени общини – носили назву „сябри”, „товариші”, „поплічники”).

Міське населення (більше 80 міст) в більшості було вільним. Саме верхівка міст („мужі городські”) було опорою князівської влади, сприяла її зміцненню, оскільки князі надавали усілякі пільги і привілеї заможним громадянам. В населенні міст була велика частка купецтва. Прості міщани, хоч і були особисто вільними, але підпорядковувалися міському патриціату.