Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦІЇ з ІДПУ.doc
Скачиваний:
132
Добавлен:
05.05.2019
Размер:
1.45 Mб
Скачать
  1. Вищі та місцеві органи влади й управління Гетьманщини.

Державний лад України (Гетьманщини) визначили Березневі статті 1654 року, за якими зберігався військово-адміністративний апарат влади і управління, що склався під час національно-визвольної війни.

На чолі держави стояв гетьман, якого вибирала генеральна рада. Гетьман мав наступні повноваження:

  1. був вищим законодавчим органом: видавав універсали, ордери, інструкції, декрети, грамоти, листи;

  2. у сфері виконавчої влади розпоряджався державними витратами, організовував збір податків, роздавав державні землі;

  3. був вищою апеляційною судовою інстанцією: самостійно розглядав справи, що стосувалися козацької верхівки;

  4. представляв державу у зовнішніх зносинах;

  5. був вищим воєначальником;

  6. часто одноособово призначав генеральну старшину і полковників.

Другою за значенням була генеральна та старшинська ради. Генеральна рада – це непостійний вищий представницький орган (козаки, представники духовенства, міщани), який скликався для вирішення найважливіших питань зовнішньої і внутрішньої політики, укладення миру.

Пізніше її функції перебирає старшинська рада. Були такі види старшинських рад:

  1. рада гетьмана за участю колегії генеральної старшини (мала постійний характер);

  2. рада генеральної і полкової старшини (скликалася за необхідністю);

  3. з’їзди старшин усіх рівнів за участю духовенства, міщан (збиралися на великі свята у гетьманській столиці).

Функції старшинської ради:

  1. за відсутності гетьмана була вищим органом управління державою;

  2. розглядала питання зовнішньої і внутрішньої політики, фінансові і податкові справи;

  3. розглядала справи про державні злочини.

Генеральна військова канцелярія була вищим постійним військово-адміністративним органом, генеральним урядом, яка здійснювала військову і цивільну владу, очолював її генеральний писар.

Генеральна військова канцелярія складалася із генеральної старшини (колегіальний орган, який обирався старшинською радою чи призначався гетьманом) та українських і російських чиновників.

Генеральні старшини мали ті ж самі назви і виконували ті ж обов’язки, що і за часів Запорозької Січі.

На місцях управління здійснювали полкові та сотенні уряди (12 на Правобережжі, 10 на Лівобережжі). Функції ті ж самі, що і в часи війни. У 1743 році полкові канцелярії було прирівнено до канцелярій російських губерній, а судочинство і діловодство підпорядковується російському законодавству. У 1781 році полково-сотенний територіально-адміністративний устрій було скасовано і введено губернський поділ відповідно до загальноімперського «Уложения о губерниях».

Система управління у містах залежала від їх статусу. Великі міста мали Магдебурзьке право, що надавалося гетьманськими універсалами. Полкові та сотенні уряди постійно втручалися в самоуправління магістратів. В частині міст органи місцевого самоврядування виникали на грунті українського міського права (місцевих статутів), яке рецепіювало норми Магдебурзького права до місцевих умов.

Окремою військово-адміністративною одиницею була Запорозька Січ, яка відігравала роль опозиційного центру (ліквідована маніфестом Катерини ІІ 03.08.1775 року).

Останнім кошовим отаманом був Петро Калнишевський.